Народився 25.08.1940 (с. Новосілки, Демидівський р-н, Рівненська область).

Освіта вища, закінчив Дубнівське педагогічне училище (1962); Київський університет ім. Т. Шевченка, ф-т журналістики (1968); аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка (1968-71); кандидатська дисертація "До питання про історичний оптимізм радянської літератури" (Ін-т літератури ім. Т. Шевченка АН України, 1972); докторська дисертація "Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі" (Київський ун-т ім. Т. Шевченка, 1981).

З 1960 р. — вчитель 8-річної школи, с. Озерськ Дубнівського р-ну Рівненська область. З 1962 р. — робітник промкомбінату, Волинський облжитлопостачторг. З 1963 р. — підсобний робітник, слюсар Луцького електроапаратного з-ду. З 1965 р. — трубозгинальник Ленінградського суднобудівного з-ду. З 1968 р. — аспірант, молодший науковий працівник, науковий секретар, з 1978 р. — заступник директора з наукової роботи, з 1991 р. — директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

У 02.-11.1992 — Державний радник України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України. 10.1992-08.94 — Віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики.

Народний депутат України 2-го скликання (1994-1998). Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Член групи "Конституційний центр".

Народний депутат України 4 скликання (2002-2006) від блоку В. Ющенка "Наша Україна".

Член Спілки письменників України (з 1977), член президії Ради, з 1998 — секретар Спілки письменників України. Заступник голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном "Україна", член Української всесвітньої координаційної ради. У 1989 р. — один з ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів.

Нагороджений орденами "За заслуги" ІІІ ст. (09.1997), I ст. (08.2000). Лауреат Республіканської премії ім. О. Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т. Шевченка за книгу "Із забуття — в безсмертя" (1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994). У 11.1993 Світовий конгрес вільних українців відзначив М. Жулинського найвищою нагородою закордонних українців - медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність. Член редколегії журналів "Київ", "Київська старовина", "Слово і час". Очолював редколегію Зводу пам'яток історії та культури України.

Критик, літературознавець. Автор книг: "Пафос життєствердження" (1974), "Людина як міра часу" (1979), "Человек в литературе"(1983), "Наближення" (1986), "Із забуття — в безсмертя"(1991), понад 500 статей, оглядів, рецензій.

Джерело інформації: www.zhulinskiy.openua.net
[Last accessed 15.09.2004]