Молдавський літописець Григорій Уреке стверджував ще у 17 столітті, що народ його із багатьох народів утворився і мова змішана з мовою багатьох народів.

Подібні явища існували і в інших народів, але думка про існування мішаних мов поширилась у мовознавстві насамперед завдяки Г. Шухардту, який вважав, що змішування пронизує увесь розвиток мов; воно існує між окремими мовами, між окремими говірками, між спорідненими і взагалі неспорідненими мовами.

Проблема мовних контактів, що являють собою взаємодію двох чи більше мов, впливаючи на структуру та словник одної або кількох з них, за твердженням З. Блягоза, стара, як і сама лінгвістика. Подібні контакти обумовлені насамперед соціально, оскільки визначаються необхідністю спілкування між представниками різних етнічних та мовних груп, які активно   контактують у різних сферах.

Взаємодія мов відбувається у постійно повторюваних діалогах та при безперервному спілкуванні представників різних мов, коли вони паралельно говорять або однією, або кожен своєю, в результаті чого нерідко одна з них зазнає змін, уподібнюючись іншій.

Дослідженями мовних контактів у різні часи займалися У.Вайнрайх, Ю.Розенцвейг, С .Семчинський, З.Блягоз, А.Карлінський, Ю.Жлуктенко.

Ще у 1963 році Ю.Розенцвейг наголошував, що проблема мовних контактів набула в сучасній лінгвістиці першорядного значення, стверджуючи, що головним  лінгвістичним аспектом проблеми контактів є опис мовленнєвої комунікації різномовних колективів. 

У результаті мовних контактів нерідко відбувається процес запозичення як окремих лексем, так і їх структурних елементів.

У працях багатьох мовознавців результати подібної взаємодії позначаються терміном “інтерференція”, однак сутність даного явища визначається по-різному.

У. Вайнрайх визначав інтерференцію як відхилення від норми будь-якої з мов. Такої ж думки дотримувався Ю. Розенцвейг, дещо уточнюючи запропоноване визначення: інтерференція – порушення білінгвом правил співвіднесення контактуючих мов, яке проявляється у його мовленні як відхилення від норм і має тимчасовий характер. Х.Юхас пропонує визначати інтерференцію як порушення мовної норми або процес впливу іншомовних елементів. С. Семчинський використовує термін “інтерференція” для позначення процесуальності запозичення мовних одиниць та їх структур.

Л. Бараннікова визначає інтерференцію як зміни у системі мови в результаті мовних контактів.

М. Затовканюк розуміє інтерференцію як проникнення елементів однієї мови до іншої, яке називають помилкою.

З. Блягоз тлумачить її як взаємодію двох мовних систем, в результаті чого відбувається реорганізація системи однієї з мов.

Ю. Жлуктенко визначає інтерференцію як зміни у структурі мови та у значеннях, властивостях і складі її одиниць, що виникають внаслідок їх взаємодії з іншою мовою в ситуаціях мовного контакту.  

Е. Хауген вважає інтерференцію певною стадією процесу взаємодії, на якому іншомовний елемент вже використовується у мові, але ще не включений до неї остаточно.

“Лінгвістичний енциклопедичний словник” тлумачить інтерференцію як взаємозв ’язок мовних систем в умовах білінгвізму, яка виражається у відхиленні від норми й системи другої мови під впливом рідної.

М.Михайлов визнає інтерференцію лише як контакт на рівні мовлення.

К. Закір’янов визначає інтерференцію як перший з елементів двоступінчатої системи проникнення іншомовних елементів, що має епізодичний характер і розцінюється як відхилення від норми.

Г .Зимовець пропонує визначати інтерферецію як   процес виникнення змін у мові внаслідок взаємодії з іншою, що проявляється у появі інновацій. Саме це визначення ми вважаємо найбільш доцільним і будемо використовувати як робоче.

У науковій літературі напрямок взаємодії контактуючих мов визначається таким чином: запозичена (друга) мова засвоюється мовцем з певними помилками, які виникли під впливом наявних у рідній (першій) мові. Такий тип інтерферентних явищ досліджували Ю.Дешерієв, В.Дризулє, М.Губогло, Б.Ажнюк, І.Ілішкін. Ми ж пропонуємо дослідити протилежне явище, коли зміни відбуваються у рідній мові під впливом запозиченої.

Якщо у працях названих вище авторів досліджуються інтерферентні явища на матеріалі мов різних мовних сімей, то останні соціолінгвістичні дослідження , зокрема дисертаційне дослідження Т.В.Кузнєцової   та публікація В.М. Труб, присвячені дослідженню інтерферентних явищ, які виникли внаслідок контакту близькоспоріднених мов – російської та української.

Інтерференція у мовленні зумовлена багатьма чинниками: психологічними, соціологічними, суто лінгвістичними, які, діючи в комплексі, стали вагомою причиною створення мови–покруча, у якій негативна інтерференція є провідним структурним компонентом.

Подібне явище властиве і білоруській мові, яка внаслідок близькоспорідненої двомовності також переповнена стихійно і по-різному зрусифікованими варіантами національної мови, яку названо “трасянкою”.

 Досліджуючи особливості говірки мешканців с. Смирнове Куйбишевського району Запорізької області, ми зіткнулися з такими специфічним її проявом, як засилля запозичень з російської мови, що свого часу відзначалось навіть як позитивна риса, бо це, мовляв, сприяло більш глибокому опануванню російської мови. Однак проведене дослідження мовців навіть похилого віку свідчить про значне засилля російської лексики, яка агресивно витісняє рідну. Зокрема поруч з літературним, просторічним та діалектним мовленням широко розповсюджений так званий мовний суржик, який виникає внаслідок поєднання або й злиття російської та української мовних систем у свідомості двомовної особи.

Аналіз стану розмовного мовлення мешканці с. Смирнове дає надзвичайно цікавий та різноплановий матеріал для виявлення співвідношення, унормованого літературного мовлення та різних “відхилень” від нього, які виникли і сформувались, а тепер і утверджуються у розмовному мовленні внаслідок широко розповсюдженого російсько-українського білінгвізму, корінням і джерелом якого є надзвичайна близькість двох мов, що функціонують одночасно, а також неймовірно потужний вплив російської мови, що тривалий час була офіційною і загальнорозповсюдженою. Внаслідок процесу взаємного мовного контакту на території південого сходу України, Донбасу, Харківщини та Сумщини сформувався особливий тип мовлення, що поєднує в собі риси українського діалектного мовлення та мовлення мішаного типу, яке виникло внаслідок означених мовних контактів, названий у літературі “суржиком” або “суперінтерференцією”.

Для вивчення зазначеного типу мовної взаємодії було обрано Північне Приазов’я, яке традиційно вважалось російськомовним регіоном. Однак говорити про соціальну русифікацію в даному випадку не зовсім доречно, бо цей процес зачипив насамперед міста, зокрема, Бердянськ, Мелітополь, Приморськ, Токмак, значна частина мешканців яких є вихідцями сіл цих районів, та найближчі приміські села (с.Роза, Нововасилівка, Луначарське тощо), а ось стосовно сіл регіону русифікація була дещо специфічною, оскільки села Приазов’я надзвичайно строкаті за національною оригінальністю корінних мешканців. Так, наприклад, у Приморському та частково Бердянському районах переважають носії болгарської мови як рідної; у Першотравневому районі Донецької області – грецької, а більша частина Бердянського та Куйбишевського населена споконвічними українцями, мовлення яких нас і зацікавило.

Проведене дослідження дозволяє говорити про два шляхи проникнення російської мови в українську: вплив другої мови після знайомства з нею певного окремого мовця (взаємопроникнення у мовлення), який характерне для людей молодшого та середнього віку, що поглиблено вивчали російську мову у навчальних закладах, а також і для людей старшого віку, які знайомі з російською мовою опосередковано, переважно через засоби масовоі інформації, радіо та телебачення, внаслідок чого використання російських слів у мові стало звичним і закріпилось у вживанні, а тому подальше використання інтерферем вже не залежить від здатності володіти другою мовою.

Об’єктом нашого дослідження стали дані, які було одержано в результаті прихованої фіксації (звукозапису) комунікації двох типів: у межах родини (т.зв. “домашня” ситуація, коли спілкування проходить невимушено, без психологічних обмежень у використанні мовних засобів), та під час різнорівневого спілкування, участь у якому брали носії мови з різним віковим цензом і соціальним статусом.

Вивчення фактичного матеріалу передбачало з’ясування структури усного мовлення для виявлення співвідношення діалектних та суржикових елементів у мові порівняно з літературними. Зібраний матеріал було класифіковано відповідно до мовних рівнів: фонетичного, словотворчого, лексичного та граматичного.

С.Смирнове Куйбишевського району було засновано майже 200 років тому вихідцями з Чернігівської губернії та миргородськими козаками, що споконвіку були носіями української мови. Крім того, русифікації село фактично не зазнало: школа постійно мала основною мовою навчання українську, офіційне справочинство велося українською, як і культурно-освітні заходи. Однак процес міграції молоді до зрусифікованих міст на навчання та роботу і зворотне її повернення, а також тривале панування російської мови у ролі старшої мови-сестри зробили свою справу – українська мова переповнилась російськими лексемами, що виявляється навіть на діалектному рівні.

Діалектна лексика степових говірок вивчена ще не достатньо (маємо лише кілька досліджень, серед яких варто відзначити публікацію “Діалектні особливості мовлення мешканців Приазов’я” М.Сердюка та П.Сигеди). Визначені ними діалектні риси степових говірок багато в чому співпадають з нормами російської мови, наприклад, пом’якшення кінцевого [р¢] – [цар¢], [се^икре^итар¢] – рос. царь, секретарь; втрата африкат: [кукуруза / зеркало] – рос. кукуруза, зеркало; акцентуація числівників та вимова деяких з них: [одинадцять, с¢імде^ис¢ат] – одиннадцать, семьдесят; наявність аналогічних з російською мовою словоформ, зокрема в орудному відмінку: душою, ножом; майже повністю відсутній кличний відмінок; оформлення за російськими синтаксичними нормами словосполучень: подякувати подругу, говорити на турецькій мові; використання конструкцій для позначення часу: в сім вечора, п’ять минут десятого тощо.

Такі мовні конструкції є діалектизмами, тобто загальноприйнятими для усіх мешканців певного регіону.

Широко представлене у мовленні смирновців і суржикове мовлення, яке виявляється насамперед у достатньо повному копіюванні російської вимови слів (говорити про абсолютне копіювання недоречно з огляду на різницю російської та української артикуляції).

Найпоширенішим типом інтерференції є лексична: молодьож, карман, понімаєш, новості, желудок, пузирь, восьме марта, ноябрь, білєт, срочно заставляла, воровство, управлєніє, дальше, утром, ізвєщєніє, хоть, інстітут, дєло, завєдєніє, дальше.

Другу групу складають суржикові одиниці, російська вимова яких частково змінилася під впливом українських мовних норм:

1) Вимова російських слів за орфоепічними нормами української мови:

    [жен¢с¢киі] жіночий - женский

    [друз¢а] – друзі – друзья.

2)   Палаталізація шиплячих:

     [vрач / помрач’еніjе / пе^ире^иводч’ік/ ізvеш’ч’ен’іjе].

3)   Депалаталізація (за аналогією до української мови):

     [фе^иvрал' / поздраvи^ет' / не^идоvовол'ни^еі].

4) Нерідко в межах кореня слова відбувається заміна голосного, який властивий російській мові, на український:

5) Невмотивована заміна звуків:

     [спасіба/ дін'іс/ жи^елудок/ канфета].

6)   Випадіння (втрата) звуків (як у просторіччях):

     [пожалуста/ помошни^еки].

 На словотворчому рівні фіксується додавання (або відкидання) афіксів, властивих російській мові:

Виявлено часткову деформацію і на граматичному рівні, яка виявляється переважно у додаванні   до російського слова української флексії – літературної чи діалектної:

Цікавими є випадки використання російської фразеології:

Широко розповсюджено і помилкові синтаксичні конструкції:

У муку добавляємо два яйця. Скільки йому год було?

У цілому нами зафіксовано і проаналізовано близько 150 інтерферентних одиниць, які складають близько 20 % від загальної кількості текстів. Негативна інтерференція, властива мовленню мешканців села Смирнове Куйбишевського району Запорізької області, має певну специфіку: під впливом другої (російської) мови почала видозмінюватися рідна (українська) мова, а подібне явище в українській мові ще малодосліджене. Серед суржикових одиниць переважають власне лексичні, тобто майже повністю перенесені (44 %), а також з різними відхиленнями від російської мови - 23 %; словотворчі - 14%; морфологічні – 12%; фразеологічні – 2% та синтаксичні – 5 %.

З точки зору морфологічної приналежності нами виявлено значну перевагу інтерферованих іменників (≈53 %), прикметники та прислівники використовуються майже однаково, втричі менше за іменники (кожна з частин мови) ≈17 %, досить мало дієслів (≈10 %), зафіксовано незначну кількість займенників та числівників (разом ≈3%).

Проведене дослідження дає всі підстави твердити, що суржикові конструкції є досить вагомим структурним елементом просторічного мовлення мешканців села Смирнове незалежно від соціального статусу та рівня білінгвізму.

1. Блягоз З.У. Контактирование русского и родного языка в условиях двуязычия. Ростов-на-Дону. 1976.
2. Вайнрайх У. Языковые контакты. Киев. 1979.
3. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия. Киев. 1974.
4. Закирьянов К.З. Двуязычие и интерференция. Уфа. 1984.
5. Зимовець Г.В. Міжмовна інтерференція в умовах контактного білінгвізму (на матеріалі мови української діаспори). Київ. 1997.
6. Розенцвейг В.Ю. Языковые контакты. Лингвистическая проблематика. Ленинград. 1972.
7. Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. Київ. 1974.
8. Труб В.Н. Явище “суржику” як форма просторіччя в ситуації двомовності. // Мовознавство. 2000. №1.