Північне Призов'я віддавна було регіоном, де двомовність виступала домінуючою рисою мовної ситуації. Це зумовлювалося тим, що навіть формування етнічної картини визначалось амбітними імперськими намірами спочатку царського уряду, спрямованими на знищення українського народу, його мови та культури, а пізніше - мовною політикою уряду СРСР зі створення єдиної нації – радянського народу, мовою спілкування якого повинна була стати російська мова.

 Саме наш регіон було визначено місцем примусового поселення сектантів з центральних російських губерній, переселення українських козацьких полків і вільних селян, землі понад Азовом виділено було для переселенців-болгар та гагаузів, німецьких колоністів, в тому числі й менонітів, а ще і для розташування чималої кількості євреїв, чехів, поляків. Таке етнічне різнобарв’я характеризувалося і відповідною мовною неоднорідністю, яка з часом призвела до змішування мов.

Оскільки домінуючими мовами у всі часи були російська та українська, ми й розглянемо особливості результатів їх взаємодії.

Матеріал для дослідження було дібрано з побутового мовлення мешканців кількох сіл Куйбишевського району Запорізької області - Титово, Смирнове, Вершина Друга, Олексіївка, що являють собою фактично єдиний населений пункт. Засновані вони були майже одночасно (у шістдесятих роках ХІХ століття) вихідцями з Полтавської губернії, зокрема козаками Миргородського козачого полку.

У названих населених пунктах завжди превалювало українське населення, а тому мовою комунікації була українська. Однак певні соціально-економічні чинники (зокрема, значне економічне зростання розташованих неподалік міст, підприємства яких вимагали все більшої кількості кваліфікованих робітників, бажання сільської молоді отримати освіту й залишитись у місті, бо соціально-економічні та побутові умови на селі були складними тощо) сприяли змінам демографічної та мовної ситуацій, зокрема практичному засвоєнню російської мови, що, зрозуміло, супроводжувалося розвитком двомовності та, внаслідок цього, виникненням змішаного російсько-українського мовлення, так званої суперінтерференції, яка є провідною ознакою суржику. На нашу думку, суржик є явищем значно ширшим, ніж змішане мовлення, оскільки характеризується мішаниною інтерферованих одиниць, діалектизмів, елементів просторіччя та сленгу певних соціальних та вікових груп. Суржик виступає як узвичаєний і нерідко єдино відомий засіб комунікації.

Останнім часом дослідження суржику як мовного та мовленнєвого феномену в науковій літературі активізувалися (Т.Кузнєцова, В.Труб, Л.Масенко, О.Тараненко), однак практична невичерпність фактичного матеріалу та його значна розповсюдженість в усному та писемному мовленні дозволяють продовжити започатковані дослідження.

У статті ми спробуємо подати коротку характеристику основних складових суржику : інтерференції, діалектизмів, просторіччя.

Однак, передуючи аналізу мовних фактів, вважаємо за потрібне наголосити на тому, що активність змішаного (українсько-російського) мовлення є визначальною рисою місцевої говірки, а це призвело до того, що і місцевий діалект, і значна частина просторіччя сформувалися і функціонують як результат взаємодії названих мов, а тому нерідко досить складно розмежувати явища інтерференції та місцевої говірки, що, до речі, нерідко поєднуються у межах одного слова.

Необхідно також зазначити, що активність інтерференції залежить як від власне лінгвістичних, так і від позамовних чинників. До першої групи належить насамперед генетична спорідненість мов, що на сучасному етапі виявляється у достатній їх схожості, до другої - сфери використання мов, етномовна приналежність особистості, а також її вікові, rендерні, освітні характеристики, умови комунікації та інші чинники, зокрема й такі, як характеристики учасників комунікативного акту. Так, наприклад, коли один з мовців використовує російське чи українське унормоване мовлення, інший (чи інші) також намагаються “підтягнутися” до цього рівня, тоді як суржикове мовлення не вимагає такого напруження, будучи для багатьох мовців природним, неконтрольованим, підсвідомим. Звичайно, людина, що отримує (або ж уже завершила) освіту, повинна володіти літературною мовою, реалізуючи навички її використання на практиці, тобто реалізовувати в актах комунікації, хоча в умовах побутового мовлення названий факт є нереальним, оскільки норми літературного мовлення практично не витримуються. Це пояснюється тим, що літературне мовлення діти починають опановувати порівняно пізно, змалечку засвоюючи специфічну місцеву говірку. Спробуємо прослідкувати етапи опанування людиною мовлення (за основу візьмемо середньостатистичну олексіївську родину).

1. Народжуючись, дитина у колі сім'ї весь час чує і навчається материнської, тобто родинної мови, яку у більшості випадків можна визначити як степову говірку зі значною кількістю інтерферованих та просторічних елементів.

2. Відвідуючи дитячий садок, а пізніше - школу, людина знайомиться з літературним мовленням, яке значною мірою відрізняється від узвичаєного повсякденного, вивчає та опановує його. Саме це, як нам здається, викликає першу суперечність у мовленнєвій свідомості людини: мовлення родини піддається критиці і виправленню, але ж так спілкуються усі оточуючі?! То як же слід говорити: як вдома чи як вимагає вчитель?

3. Отримання професійної освіти теж пов’язане з мовними суперечностями та проблемами. Виїжджаючи навчатися до міста (а переважна кількість випускників шкіл залишається у регіоні - Бердянську, Приморську, Маріуполі, Мелітополі - молодь потрапляє під потужний вплив російської мови, поверхово засвоює її, залучаючи вивчені слова та структури до мовлення рідною.

Зрозуміло, що запропонована схема достатньо умовна і може мати безліч модифікацій, однак головним чином розмовне та літературне мовлення опановується за такою схемою.

Охарактеризуємо основні складові розмовного мовлення мешканців названих населених пунктів.

Під інтерференцією в умовах функціонування близькоспоріднених мов ми розуміємо перенесення структурних сегментів (від фонем до синтаксичних конструкцій) російської мови у мовлення українською.

Фонетична інтерференція у мовленні місцевих жителів виявляється:

а) у використанні українських звуків в процесі вимови російської лексеми, зокрема:

 Бойків Ігорь викупив у Мелітополі гостініцу й зробив там офіс. Треба мгновенно тікать звідтіля. Одправили своїх хлопців у лагерь, так тепер сама управляюсь по хазяйству. Кстаті, ти куртку куплять цей год будеш? А вдруг у тебе нічого не получиться?

Сьогодні ми празнуєм міждународний женьський день восьме марта . Здавала обув у мастєрській коло магазіна. Вчора у конторі давали сахарь у щьот зарплати. Я тобі як дам щас у город на базар їхать, вроді дома нічого купить не можна. А на кухні в неї якісь диковинні растєнія ростуть, я таких і на картинках ніколи не бачила.

в) у депалаталізації приголосних:

Так вона у февралі на работу виходить уже должна. Розрішить поздравить вас з наградою. Та він всігда недовольний. Учора з Сергієм були на мельниці – людей страшне. Та кирпич як лежав на кучі, так і лежить.

г) якщо російська та українська лексеми достатньо схожі, то може здійснюватися заміна російського звуку українським.

Та не дуже замітно, шо ти вчив вірш дома. Та він уже совсім совість потіряв, даже до дітей не приходить. Льоша цей год кончив девять класів і пішов на камінщика вчиться в Бердянськ. Як страшно її болєзнь скрутила – упізнать совсім не можна. Хватить Вам, Сергій Петрович, людям голову морочить своїми обіщаніями.

r) у разі значного розходження звучання слова в російській та українській мовах фонематична заміна може бути невмотивованою:

Спасіба вам велике за вніманіє до старої баби. Та ти вже канфет за празники переїв страшне. У совхозі всігда воровсто було, тут нічого не поробиш.

д) У окремих випадках можлива відсутність чергування голосних у процесі словозміни:

 Треба з погріба повиносить картошку, бо завтра вже Явдошки. А в сусіда було ціле стадо коров – штук десять точно!

е) Зовсім відсутнє чергування приголосних при словозміні:

Скоро на нашій общагі повісять вивіску “Хостел” і валютою заставлять платить. Наші Вєрка з Валєркою до сіх пор живуть в однокімнатній на Бабуркі. Та при Валькі такий учьотчік був ловкий, ніколи людей не обманював. Глянь, яке на Галькі пальто ловке. Та це діти найшли у річкі якийсь горшок і кажуть, шо старовинний.

є) російські звукосполучення підпадають під асиміляційні процеси, властиві українській звуковій системі:

Лучче ми з тобою завтра сходим до тьотки Ларіски і закажем їй портфель на Одесу. А ти бачила, на скіки цей підодіяльник короччий? Іногда молодий врач лучче знає, шо тобі треба лічить, чим старі.

Найбільш розповсюдженою у мовленні є лексична інтерференція, представлена переважно у формах власне лексичної та лексико-семантичної інтерференції. Перший тип являє собою достатньо повну пофонемну копію російськомовного оригіналу (говорити про абсолютне копіювання недоречно з огляду на різницю артикуляції обох мов):

А куди тепер молодьож може піти робить? Тіки по карманах гроші красти. Ти послухай новості, а потом іди куди хочеш. У неї ще з дєтства желудок больний, а як школу кончила, то язва обострилася й операцію робили. Так, треба до уроку підготовить тряпку, крейду, клас провітрить. Та тепер у совхозі воровство сплошне. А наш Міша з Танькою жениться собрався. Проробила всю жизнь у колгоспі, заробила самі болячки. Лаєшся каждий божий день на нього, а він як пив, так і п’є. Уся жизнь через водку полетіла кувирком. Завтра з бабою підем на гробки, могилку підправим, бур’яни пообриваєм хоть трохи. Канєшно, треба шось рішать, бо на голову криша падає. Та кирпич як лежав на кучі, так і лежить. Учора крьосний приїхав з Сєвєра, подарків понадарив усім ловких. Я їм пожарила катлєти учора, хай їдять і голову не морочать.

Власне лексемна інтерференція найбільше властива іменникам та дієсловам:

Їй во время операції прокололи мочовий пузирь і єлі спасли. У ноябрі даватимуть компенсацію. Треба їхать в управлєніє, брать по-новому справки. Вони обидва врачі. А ми з суду получили ізвєщєніє. Оцими налогами вони вже допекли всіх. Який з неї получиться предприніматєль, коли вона щитать не вміє. У нашої тьотки у войну погибло троє синів. Який учора ловкий кавеен був по тєлєвізору! Така страшна громкость у тому кафе – просто уха закладає. Їй рожать уже в февралі треба, а ви з свадьбою тягнете чого непонятно.

Звичайно, інтерферуються й інші частини мови:

Треба харашо все провірять, шоб ноччю спокойно спать. Дальше я буду розказувать сама. Я не протів свадьби, ну грошей совсім немає. Це послідній його фокус у цій хаті. Уся жизнь через водку полетіла кувирком. А вдруг у тебе нічого не получиться, а мені отвічать. Я тобі як дам щас у город на базар їхать, вроді дома нічого купить не можна.

Особливо часто лексемна інтерференція виникає у власних назвах:

І затоне ваша яхта серед моря, як отой “Тітаник”. Та який тобі, Рітко, інститут, як по тобі тюрьма плаче. А наш Міша з Танькою жениться собрався. У Фєді всігда клепки в голові не хватало, який з нього фермер? Єлізавєта Андрєєвна, принесіть мені вєдомость на зарплату. Хай Валєнтіна передасть інформацію факсом.

Лексико-семантична інтерференція виявляється у неспівпадінні семантичних обсягів інтерферованих слів у російській та українській мовах

Да, ще треба лук в салат купить. Та не давайте ви цій дитині морожене – вона три неділі кашляє. Стали в нас з бабою часи, тепер як курі по сонцю живем.

Лексична інтерференція може вживатися і з певною стилістичною метою. Так, наприклад, у реченні: Куплю оцю корону й буду вся мігающа й іграюща інтерференційні утворення є засобом створення комічного ефекту.

Надзвичайно цікавим є факти інтерференції на фразеологічному рівні. В одних випадках фразеологізм може копіюватися повністю, в інших – лише частково:

 У них у клабі тєхніка на грані фантастікі. Страшноє дєло, скіки треба бумажок здать, шоб пенсію оформить. А дітям зробим сладкий стол. От над ним судьба-злодєйка насміялась як хотіла.

Досить широко представлена словотворча інтерференція, яка виражається у відтворенні російських словотвірних моделей. Найчастіше це відбувається у словах іншомовного походження, зокрема дієсловах із суфіксами ір, ир:

Таке пісьмо треба зарегістрірувать у конторі. Правда, я не знала, шо талон треба компасірувать. Це безобразіє треба ліквідірувать срочно. Який дурак буде інвєстірувать колхоз? Пора вже давно навчиться себе контролірувать, а то і до біди так недовго. Це село по плану ще два года тому должни були газіфіцирувать. Спекулірувать треба було акуратніше, не проклинали б люди.

Зафіксовано факти використання українських суфіксів, вжитих у російській лексемі:

Зустрічаємо поодинокі факти словотвірної інтерференції й серед інших частин мови:

 Не забудь в магазіні купить чістяще для каструль.

Виявлено значну кількість явищ морфологічної інтерференції, що виявляється у додаванні до російської одиниці української флексії (як унормованої, так і діалектної):

У тебе на дітей ніколи грошей не хватає. Магазін на виходних не работає. Треба, щоб заводи були государственні, а то все часні. Сірьога вже більше не завєдує соляркою - проворувався крєпко. Треба вчиться на шофьора - таке діло вигодне, та й машина своя є. Більше п'ятидесяти год їй не даси.

Синтаксична інтерференція виявляється на рівні сполучення слів:

Скільки йому год було? У миску вбиваєм два яйця. Три дня лежала я в реанімації. Да, в неї два хлопця в Куйбишеві вчаться.

Інтерференція є надзвичайно поширеним явищем, у межах окремого речення інтерферовані одиниці можуть зустрічатися кілька разів:

На профосмотр треба їхать у ноябрі. Які врачі мені у роддомі ловкі попались. Срочно пригласіть управляющого до Тамари Петровни, хай вона з нею по-своєму побалака. Так на строітєльство тєрмінала хлєбного треба дєнєг страшне скіки. У нас у цьому году занятія через холод сократили на дві неділі, так я хочу до Янки в гості поїхать. Більше школьники на сільхозработи ходить не будуть. Ми в дєтстві так любили лімонад з пірожними пить на пляжі. Водка стала в городі совсім безвкусна. Бросили ті родітєлі дитину бабі в селі, нікому вона не нужна, хоть би в гості раз приїхали. У совхозі всігда воровство було, тут нічого не поробиш. Сходи у столову, там сьогодні грєнки вкусні продають.

Небезпечним є те, що інтерферовані одиниці можуть мати кілька варіантів оформлення:

 інтересно, інтєрєсно, інтірєсно; клейонка, клєйонка, клійонка; нівєста, нєвєста; Дініс, Дєніс.

Діалектне мовлення

Степові говірки ще донедавна були вивчені недостатньо. Невелика за обсягом публікація у збірці "Мова та культура народів Приазов'я"- “Діалектні особливості мовлення мешканців Приазов”я” М.Сердюка та П.Сигеди була чи не єдиною спробою охарактеризувати особливості місцевих діалектів. Цього ж року В. Пачевою було захищено дисертацію, присвячену степовим говіркам Запорізького Надазов'я, що стала неабиякою допомогою у процесі вивчення курсу діалектології. Визначені нами діалектні риси мовлення місцевих жителів багато в чому співпадають з нормами російської мови. Наприклад, пом'якщення кінцевого[р']:

 Та він себе тут веде як царь - нікого не слуха. Глянь, який комарь на ногі сидить. У контору знов нужен секретарь. Читай тепер буквар Мій дід Зінько був на селі луччій косарь.

 Кукуруза сей год у мене ловка. Та цьому зеркалу сто год, ще в баби у скрині на дні лежало. Скіки той звонок у часах звонитиме? Учора в хату отакенний жміль як влетів, я його єлі вигнала.

При словозміні чергування кінцевих приголосних основи не відбувається .

Танькин Сергій пішов на сварщика вчиться. Щоб мені на тарілкі нічого не оставалось. Передавай свекрухі привіт. Та на ногі такі валдирі повискакували, шо страх.

 Специфічною для місцевої говірки є акцентуація числівників:

 У тому году їй сповниться сємдесят год, а онуці - одинадцять. Ми взяли білєти на чотирнадцяте число.

Лексичні діалектизми репрезентуються переважно іменниками та дієсловами:

 Возьми за хатою старенькі вагани (ночви для купання) і постав на сонце, шоб вода нагрілась. Ви в сапеткі (корзині для сіна) гляньте яйця, бо шось вона там дуже квоктала. Подай мені отого чавунчика картошки побанить(помити).

Характерною рисою діалектного мовлення є використання специфічних закінчень в орудному відмінку однини:

 Та не теліпай ти ножом, поранишся. У нього за душой самі блохи скачуть, а вона заміж за нього собралась. Та вони з сестрой як дві каплі води похожі й удіваються всігда однаково. Я з тобой уже місяць побалакать нормально не можу, бо ти все кудись непонятно спішиш. Шо ти з дурной бабой спориш, вона ж уже нічого не помнить, а по-своєму шось придумує, ти хоть не кричи на неї при сусідах, а то клопоту не обберешся.

У дієсловах першої особи однини не відбувається чергування приголосних:

 Третій тиждень ходю на масаж, а толку немає. Та вже три місяці носю їм пісьмо, а дома нікого немає.Хлопці, я вас просю по-харошому, - одремонтіруйте кришу на гаражі, а то вже дали у прогнозі дощі на тій неділі. Віта, я сидю в декреті третій год, так шо з мене спеціаліст уже ніякий.

Зафіксовано особливості діалектного мовлення і на синтаксичному рівні, що виявляються переважно на рівні словосполучень:

Ти хоть піди попрактікуйся балакать на китайському. Треба Ліду Павловну подякувать. Стрічаємось у п'ять вечера в кафе. Буду в десять тридцять біля контори. Дядя Вова, скіки час? У конторі збори назначили на чотирі часа.

Як бачимо, діалектне мовлення дуже часто наближене до інтерферованого, і досить часто розмежувати такі явища непросто, оскільки багато наведених мовних фактів можна витлумачити по-різному. Свого часу на таку особливість розмежування діалектизмів та інтерференції вказувала Л.Бараннікова.

Останнім часом просторіччя як складова частина живого мовлення стали досліджуватися досить активно. Зокрема, функціональний аспект досліджуваного явища з'ясовано В.Товстенко.

Просторіччями вважаються мовні одиниці, що не є фактами літературної мови безпосередньо, тобто вони маркуються певним стилем мови та сферою вживання і не ототожнені з діалектними одиницями, оскільки їх ареальну локалізацію визначити неможливо. У мовленні місцевих мешканців зафіксовано лише окремі типи просторічних елементів:

 Тіки (тільки) я поприбирала, ви вже мусор понаносили. Скіки (скільки) ти оддала за костюм? У Лексіївці (Олексіївці) вчора двох хлопців збили біля контори.

Досить цікавим є факт зміни роду власної назви в родовому відмінку:

 Поїду в Тітову (п.ф. - село Титово (сер. рід)). У Тітовій цей год два первих класа. Свадьбу в батьків у Тітовій будем гулять.

Взагалі у використанні власних назв виявляється чимало просторічних рис: Так, для називання населених пунктів досить часто залучаються старі чи неофіційні назви населених пунктів.

 На виходні поїдем на Попівку (колишня назва с.Смирнове) до баби копать картошку. У неї тітка у Водяній (колишня назва с. Титово). Так хай тіки вивезе вас машиною на Царьовку (Царекостянтинівку - нині селище Камиш-Зоря). Самий луччий базарь - у Жданові (нині Маріуполь).

Надзвичайно цікавим явищем є номінація жителів за прізвиськами, коли до чинного прізвища додаються словотвірні афікси присвійних прикметників:

Таня Свистунова (Свистун) получила красний діплом. Свєта Киричукова (Киричук) за Сергія вийшла. Олєг Савіськів (Савісько) провалився в інстітут. Та у Іващенкових (Іващенко) сей год вже третя свадьба.

Однак нерідко відбівається й зворотний процес відкидання частини прізвища для номінації людини:

 Старий Вовк (Вовчок) уп'ять побив машину. Та шо той Баран (Бараніченко) тракторець не зремонтірує, вже місяць цілий стоїть. Хто до тих Білових (Білоцицьких) піде робить, там же наймичка треба. Ти глянь, Страшний (Страшновський) уп'ять купив машину.

У мовленні місцевих жителів часто використовуються неофіційні або втрачені назви:

Моя ще баба жила на Аулі. Який розумник дав вам строїться на Шляху? (Аул, Шлях - райони с. Смирнове). Ми на рибалку їхать хочем на Ревин хутор (на місці сучасного водосховища колись був хутір родини Рев).

Чимало просторіч має у своїй структурі демінутивні афікси, а також суфікси зі значенням згрубілості:

Такий магазінище одгрохали, а товару немає. Собацюра такий страшний, як гавкає - дьоргаюсь. Треба цю кафешку переоборудовать. Та цю річечку (Берду) перегородить - раз плюнуть. Родилась дитинка як янголяточко, а виросло отаке одороблище. Не треба кошенятка обіжать, воно ж маленьке як і ти, дєтка моя золота. Не лайте Вітасіка, я його послала до Галочки, хай погуляє послідні деньочки перед школою. Та то не Руслан, а ціле Русланище.

Проаналізовані факти мовної дійсності дозволяють зробити такі висновки:

1. Мовлення місцевих жителів насичене діалектизмами, просторіччями та інтерференцією.

2. Названі явища нерідко складно розмежувати, оскільки в межах окремого слова вони можуть поєднуватись.

3. Кожне з аналізованих мовних явищ має досить розгалужену типологію, а нерідко - й варіанти, що свідчить про значне їх розповсюдження та узвичаєність у мовленні українців Північного Приазов'я.