Document Actions

ПЕРЕКОНАННЯ ЧИ СТРАТЕГІЯ? ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ СТАТЕЙУ БУРЖУАЗНОМУ ЖІНОЧОМУ РУСІ

Кароліна Хопф

ПЕРЕКОНАННЯ ЧИ СТРАТЕГІЯ?

ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ СТАТЕЙ

У БУРЖУАЗНОМУ ЖІНОЧОМУ РУСІ

Стать – це, без сумніву, частина нашої природи і тому для педагогічної антропології має велике значення. Це стало зрозумілим, наприклад, із дискусій про спільне виховання, які велися останні
20 років. У них важливу роль відігравали питання про співвідношення природних, зумовлених соціалізацією й вихованням чинників у процесі визначення типових і специфічних для статі якостей, їх співвідношення, а також педагогічну або суспільно-політичну бажаність.

Цікаву перспективу створює вивчення теми в історичному аспекті, яке може поновити дискусії з питань статей і надати можливість подивитися на проблеми з відстані часу, що сучасні дебати часто випускають із виду.

Зупинимося на перших роках ХХ століття – часі, коли зламався стереотип традиційного співвідношення жіночих ролей і вони повинні були отримати нове визначення. З цього питання існував широкий спектр поглядів: від трактування традиційної рольової картини в консервативному й католицькому світі до радикальних вимог і встановлення рівноправності представників соціалістичного табору.

Виокремлюється ще й проміжна точка зору: йдеться про співвідношення статей у поміркованому буржуазному жіночому русі, представниками якого є Гертруда Боймер, Хеленс Ланге та Аліса Саломон.

1. ”Призначення жінки – материнство”.
Портрет статей поміркованого буржуазного жіночого руху

В останні роки ХІХ і перші два десятиріччя ХХ сторіччя лідерки поміркованого буржуазного жіночого руху обговорюють питання диференціації статей, можливих причин їх існування та ґендерної структури в різних сферах життя.

Якщо характеризувати картину статей одним реченням, то можна було б сказати: чоловік і жінка за своєю природою однакові цінні, але різні за видом не тільки у фізичному, але й у психічному сенсі. Цим представники поміркованих поглядів вже давно відмежувались від визначення рівномірної природи людини представниками як буржуазно-радикального жіночого руху, так й пролетарського, для якого допустимі природні відмінності статей виключно у сфері психіки.

Помірковані буржуазно налаштовані жінки, як підкреслює Х.Ланге, у своїх антропологічних поглядах зупиняються здебільшого на описі ролі жінки. Цим можна обґрунтувати її слова про те, що ми пізнаємо іншого за допомогою питання про інтелектуальні відмінності чоловіка і жінки, які є одним із порівнюваних об’єктів у набутті власного досвіду. Той, кого вивчають, повинен належати до однієї зі статей [2].

Вихідним моментом у характеристиці жінки в буржуазний час була її психологічна настанова на материнство. З біологічних відмінностей статей виокремилися певні психічні властивості, котрі можна спостерігати в повсякденному житті як ”природні” настанови. Це диктувалось кожній жінці від природного біологічного материнства. Г.Боймер формулює це таким чином: у ”жіночому визначенні” приховується те, що не можна відняти та змінити: його материнське начало. Все, що безпосередньо стосується цього завдання: фізичне здоров’я та сила, моральні якості, необхідні для виховання духовності, співчуття, жертвування і внутрішнє переконання, – все це визначає культуру.

Крім цього, під яскравою фразою ”моральне материнство” розуміється первинне, моральне, рефлекторне прагнення допомогти
[1, с.197], здатність до емоційної теплоти й адаптації. І все ж материнство розглядалось лише як ”якість материнства”, як підкреслює Х.Ланге, що ”визначає її сутність, є своєрідно забарвленою, визначеною її прагненням і забезпечує людству нічим не замінний культурний фактор, але не кінцеву мету жінки, на яку вона чекає і з якою вона, зрештою, повинна була б жити, без реалізації якої її життя не склалось” [2, с.204]. При цьому робиться висновок про те, що згідно з функцією відтворення, кожна жінка розглядається як продовжувачка роду й така, що виявляє турботу в перші роки життя (включаючи при цьому батька).

Оскільки формування духовного життя пов’язане з набутою практикою материнства, але й зі змінним біологічним визначенням, що є вродженою постійною особливістю жінки, то воно впливає на неї та межі материнства, на інтенсивність усіх особистісних стосунків, у яких живе жінка, а також ті жінки, котрі не стануть мамами [2, с.713].

З початку століття до Другої світової війни посилюється значення соціалізації та виховання під час виникнення психічних статевих відмінностей. Уже в 1897 році Х.Ланге пише: ”Ми пізнаємо, як влаштовано світ уявлень у чоловіків і жінок, які мають однаковий рівень освіти в сучасних умовах, але не знаємо, як він виглядав би за інших обставин. Однак ми не знаємо, що ми повинні робити зі штучно створеними та існуючими відмінностями між статями” [2, с.201]. Гертруда Боймер у 1911 році пише, що видовий характер жінки є не тільки біологічним, а й, безсумнівно, соціологічним. Питання в тому, наскільки широкі ці властивості, котрі в середньому встановлюються для жінок за допомогою пристосування їх до завдань, з якими вони зустрічаються відповідно до типу їх виховання, впливу панівної думки, яка виникає, змінюється і залишається пов’язаною з ними.

Не лише незаперечна воля природи, а й продукт культури? Мабуть, немає такого методу, який міг би точно констатувати, що ми розглядаємо жінку виключно як історичне явище, а не як ”природний світ” без елементів культури. Навіть якщо виходити з того, що ці й подібні властивості жінки знаходяться на рівні культурних відмінностей, тоді не можна було б говорити з упевненістю, що ці властивості можуть змінюватися [1, с.2].

Також індивідуальності приписується певний вплив під час розгляду нефізичних відмінностей між статями: уже в кінці
ХІХ століття Х.Ланге констатує: в одному і другому напрямку спостерігаються варіації. Але наскільки вони можуть відхилятись окремо від типу апріорного, дуже важко визначити [2, с.6].

Протягом десятиріч значення, що приписується індивідуальності, збільшується, як наслідок через 30 років Г.Боймер формулює: ”Стать з’являється як основа чи тільки компонент індивідуальності” [1, с.18].

Буржуазний жіночий рух виводить свої вимоги з рівноправ’я, пов’язаного передусім з правом отриманням професії, суспільним життям і політикою, виходячи з того, що як чоловік, так і жінка є людьми. Тому вимога така: ”Чоловікові байдужі всі речі, від яких залежить розподіл усіх прав і обов’язків. Це саме те, що хоче показати нам людство” [1, с.10]. Як ідеологія рівноправ’я, так і похідна ієрархії статей як відмінності були відхилені однозначно Х.Ланге і Г.Боймер. Буржуазний образ жінки не заснований на жодному науковому ґрунті, лише на власному досвіді та на повсякденному спогляданні. Сучасні психологічні дослідження в цій галузі беруть до уваги той факт, чи вірити насамперед у результат, що відповідає власному уявленню, чи розглядати це як рецензію в журналі ”Жінка”.

Мета вільного розкриття сутності жінки повинна становити ідеальне доповнення чоловіка у всіх сферах життя й завдяки цьому забезпечити високий розвиток людству. Розквіту можна досягти тільки у свободі. І якщо вона виховала своєрідність чоловіка та його самосвідомість, якщо обидві половини людства виросли з повним визначенням, тоді видно, де межі, які проходять сьогодні між ними, де сприймається відмінність у царині культури як благо, а питання більше не сприймається як питання про значущість чи незначущість статей.

2. Жіночість не повинна бути освітянською ідеєю.
Значення жіночої природи для освіти жінки і дівчини

Центральний напрям жіночого буржуазного руху – покращення освіти жінок і дівчат: вимога включення жіночих шкіл до суспільної системи освіти, доступність вищої університетської освіти, використання жіночих педагогічних кадрів у старших класах.

Сприйняття диференціації статей торкається фізіології та психіки, але не зачіпає моральності, лише пристосовуючись до неї. Обґрунтовують вимогу рівноправного доступу до вищої освіти хлопців і дівчат, беручи до уваги загальнолюдські сфери, виступаючи тим самим проти спеціальної освіти жіночої статі, як це було прийнято в ХІХ столітті.

Жіноче і чоловіче не є ідеалами, як ідеали доброти, справедливості, вірності. Не варто прагнути до жіночості як до дієвого і наслідкового орієнтиру. Жіночість не є освітнім ідеалом, вона може бути формою існування, але не його ідеалом. Наскільки жіночість істоти усвідомлено сприймається як дещо незначне, настільки зовнішньо можна помилитися в ній. Як правило, не можна змінити ні один, ні другий бік природної жіночості [1, с.354].

Жіночу своєрідність розглядали як процес, якому недоступний безпосередній вибір предметів, і насамперед тому, що освіта жінок відрізняється від освіти чоловіків.

Розкриття жіночості повинно стимулюватися через дію прикладу вчителів та спілкування з ними – аргумент, яким хотіли підкреслити вимогу залучити вчительок до викладання в старших класах.

Зовсім по-іншому виявилось те, що Х.Ланге назвала механічним принципом у жіночому вихованні, а саме вибір за статевими ознаками і відповідне трактування навчального матеріалу, як це практикувалося в ХІХ столітті у вищих жіночих школах. При цьому не прагнули до наукової освіти і підготовки до професійної діяльності, але й виховання буржуазної дружини та матері, звертаючи увагу менше на практичний бік, який навертав жінку до ведення господарства, вони були пов’язані з репрезентацією і вдосконаленням того завдання, яке повинен був вирішити годувальник. Те, що вища освіта для жінок як мета була відсутня, демонструє нам одне шлюбне оголошення: ”Враховуючи мій вік, шукаю інкогніто для своєї дочки, віруючої, 25 років, імпозантне створіння, освічена, комунікабельна, має художні нахили, скромна, благородних поглядів і характеру, з метою шлюбу з чоловіком, який має академічну освіту і відповідну зовнішність, високий зріст, гарне здоров’я, солідний характер до 30-ти, бажано лікар, юрист, викладач, аптекар (удівці виключені). З приданим, що складає в рік 5000 марок як відсотки. Таємницю гарантовано”.

3. Галузь доброчинної допомоги як властиво її особиста сфера – соціальна робота як професія жінки

З погляду подібного піклування стає зрозумілим, що жінка і дівчина з буржуазного середовища розвивається поза домівкою та економічно незалежні, оскільки не кожна з них може і хоче вийти заміж.

Крім цього, багато хто хоче заповнити ”час очікування” між закінченням вищого навчального закладу для жінок і можливим весіллям, що це мало місце в середині ХІХ століття. Х.Ланге, яка народилась 1848 року, визначила цей час у власній автобіографії як порожнечу: ”Трохи домашньої праці, трохи ручної праці, прогулянка садом замку, запрошення на чашку кави, до якої подають холодний пудинг з білим або червоним соусом, що є суттєвою відмінністю. Духовні потреби задовольняються оголошеннями про бали, про заручення. Якщо подумати, що таке чи подібне існування заповнює очікування численної кількості жіночих істот, тоді можна зрозуміти ту сірість, яка тисне при думці про захмарну кількість нерозтраченої енергії та можливість діяти” [2].

Нове поле, у якому буржуазні жінки можуть себе реалізувати, виникає в царині соціальної діяльності. Соціальна суспільна праця переважно для чоловіків втратила в кінці ХІХ століття свою привабливість, оскільки вона не принесла очікуване з індустріалізацією піднесення репутації, а замість цього принесла нові проблеми і роботу. Буржуазні жінки і дівчата працювали в цій галузі безкоштовно. Незабаром з’ясувалося, що соціальна діяльність не є панацеєю, що доброго серця жінки недостатньо для виконання нових завдань, але необхідно при цьому визначити рівень знань і вмінь, чого не вистачало соціальним працівникам.

Тому вже в кінці ХІХ століття почали вводити, головним чином із власної ініціативи, курси соціальної праці. Наприклад, у Берліні було створено групи дівчат і жінок для соціальної роботи, з яких пізніше сформувались соціальні жіночі школи, що призвели до створення академії із соціальної праці.

З погляду буржуазного жіночого руху, материнське начало жінки призначалося саме для соціуму. На думку Аліси Саломон, це було особливим завданням – покращення становища жінок на фабриках, незважаючи на те, що прагнення буржуазних жінок покращити охорону праці наштовхувалось у пролетаріаток на опір. Важливим аргументом для використання професійних якостей є те, що жінки розуміли б свої проблеми і вирішували б їх краще за чоловіків [3, с.15]. І навіть тут підкреслюється вимога щодо використання жінок за природною статевою відмінністю.

4. Світ власних цінностей – дуалізм – як переконання чи стратегія

На питання про те, чи ґрунтується дуалізм буржуазії на внутрішніх переконаннях, чи, скоріше за все, на тактичних міркуваннях, не можна з упевненістю відповісти одним реченням. Можна констатувати, що статеве питання протягом десятиліть не залишилося статичним. Із часом це питання зазнало численних модифікацій, що залежали певним чином як від вікової диференціації представників жіночого руху, так і від зміни суспільних умов.

Деякі переконання, що їх відстоювала Х.Ланге стосовно спільного навчання з хлопцями та природного навчання дівчат, виходили з тих явищ, які прогресували в європейських країнах і США.

Те, що дуальний образ людини аргументовано використовувався з метою просування жіночого руху, можна проілюструвати на двох прикладах.

1. Вимога щодо залучення жінок-вчителів до викладання в старших класів була природною професійно-політичною вимогою, яка повинна була слугувати покращенню можливостей заробітку для буржуазної жінки. Але вона ґрунтувалась на картині статей, а саме виходячи з того, що дівчата можуть бути підготовлені саме для їх подальшого існування як жінок, із чим чоловіки-викладачі не змогли б упоратися.

2. У галузі соціальної праці можна простежити подібний приклад: тільки жінки, згідно з буржуазною концепцією, можуть зрозуміти проблеми жінок і допомогти їх вирішити. Крім того, вони повинні, виходячи з природи призначення їх до материнства, полегшити скрутне становище, допомагати через соціальну діяльність. Ці аргументи повинні послабити страхи з боку чоловіків, якщо вони в багатьох випадках виявились невдалими.

Моменти, пов’язані з критикою культурного сприйняття
дуальної картини людини, доповнюються історичним контекстом реформатського руху початку ХХ століття: Гертруда Боймер підкреслює, що ”цивілізація”, під якою вона розуміє технічні досягнення, визначається чоловічим началом. Необхідною є жіноча культура, що протиставляється цивілізації [1, с.269], котра замість техніки й бюрократії ставить в центр уваги людину.

За допомогою впливу повинні створюватися умови життя, які спричиняють більш високий розвиток людства. Також у працях А.Саломон про залучення жінок у галузі соціальної праці присутні культурно-критичні елементи, що, звичайно, необхідно, щоб пом’якшити злидні, які привнесли чоловіки з їх ідеєю індустріалізації. Як висновок, можна констатувати: незважаючи на відмінності статей повинно бути визначене суспільне і професійне життя жінок. Щоб мати можливість показати точне співвідношення ”переконання” чи ”стратегії”, потрібна необхідна детальна підготовка з точки зору змін в уявленні Хелени Ланге, в аргументованих чи суперечливих висловлюваннях Г.Боймер. Тісний зв’язок переконань, які свідомо включають дуальність людської картини в буржуазному світі, стає зрозумілим у сучасному історичному контексті і чітко окреслює історичність антропологічних уявлень. Представниці буржуазного жіночого руху самі розуміли цю історичність.

Насамперед у Гертруди Боймер важливу роль відіграє протиріччя з історичним розвитком жіночого образу. Вона підкреслює важливість розглянути погляд, який знаходять у жіночій культурі, в її найніжніших індивідуальних виявах, в її специфічному впливі на внутрішню структуру певного часу, який приділяє увагу історичним змінам жіночого начала в культурі і прагне того, щоб знайти особливі передумови для подібного впливу в сучасності.

І тільки тоді можна говорити обережно й стримано про завдання культури, про жінок у майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Bäumer, Gertrud. Die Frau in der Kulturbewegung der Gegenwart. – Wiesbaden, 1904.

Dies. Die sozialen Forderungen der Frauenbewegung im Zusammenhang mit der wirtschaftlichen. Zage der Fran: Die reihandlungen des siebzehuten Evangelisch-sozialen Kongresses, alegehalten in Jena am 5. – 7. Juni 1906. Wöttingen 1906, S. 118-136.

2. Lange, Helene. Lebenserinnerungen. – Berlin, 1928. – Matthes, Eva: Helene Langes Beitrag zur Entwicklung des öffentlichen Bildungswesens in Preußen.

3. Salomon, Alice: Charakter ist Schicksal. – Weinheim, Basel, 1983.

*HopfCaroline. ÜberzeugungoderStrategie? – Zum Geschlechtererhältnis der bürgerlichen Frauenbewegung // Natur. Pädagogish-anthropologische Perspektiven. – Beltz Verlag. Weinhem, Basel, Borein, 2003 – S. 127-134.

by melechko — last modified 2006-10-23 09:05

БДПУ

Document Actions

ПЕРЕКОНАННЯ ЧИ СТРАТЕГІЯ? ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ СТАТЕЙУ БУРЖУАЗНОМУ ЖІНОЧОМУ РУСІ