11 міжнародний пленер ім. І.І.Бродського «Оксамитовий сезон»
Document Actions
ПРОБЛЕМА ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГА ДО ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Георгій Кашкарьов
ПРОБЛЕМА ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГА ДО ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ
СЕРЕД МОЛОДІ І ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ
СЕРЕД МОЛОДІ І ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ
Стан розвитку суспільства, який існує на сьогодні, свідчить про наявність значних диспропорцій між системою освіти і реальними умовами життя. На думку фахівців психолого-педагогічної науки, зокрема, С.Гончаренка, І.Зязюна, В.Кудіна, Н.Ничкало, В.Рибалка, С.Сисоєва та інших, є дві головні причини кризи сучасної освіти. Першою з них є те, що з усе більшою силою поглиблюється розрив між якістю навчання і особистими та професійними запитами, а також потребами учнівської молоді, другою – загострення глобально-екологічних і світоглядних проблем сучасності. Тобто самим життям ставиться питання про необхідність і доцільність зміни пріоритетів в методології навчання і виховання.
Сьогодні, коли здійснюються багатопланові пошуки шляхів модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх, визначаються засоби покращення її функціонування, об’єктивною стає потреба в розробці нетрадиційних підходів до визначення змісту, форм і методів організації правовиховної роботи в закладах освіти різного типу з урахуванням специфіки діяльності кожного з них. Ці проблеми викликають пильну увагу з боку вихователів, у середовищі яких склалася виняткова ситуація. З одного боку, є розуміння важливості профілактичної роботи, розвитку особистості правопорушника засобами навчально-виховного процесу, а з іншого – їх турбує власна неготовність до її проведення.
Пріоритетним напрямком освітньої політики нашої держави є особистісно орієнтована освіта. У зв’язку з цим розробка моделі особистісно орієнтованої системи профілактичної роботи серед учнівської молоді та підготовка до цієї роботи майбутніх учителів належить до важливих теоретичних і практичних проблем.
Сучасна педагогічна наука веде інтенсивний пошук нових моделей організації навчально-виховного і профілактичного процесів, які б утвердили якісно нові взаємини між суб’єктами, активізували навчально-пізнавальну діяльність учнів, забезпечили якісне оволодіння комплексом знань, умінь, навичок. Реформування системи освіти неможливе без впровадження нових педагогічних технологій, до яких відносять особистісно орієнтоване виховання.
Психолого-педагогічні аспекти зазначеної проблеми вивчали Г.Балл, І.Бех, О.Бондаревська, С.Подмазін, О.Савченко. Велике значення для подальшої розробки теоретичних основ моделі профілактики протиправної поведінки мають дослідження загальних проблем виховання М.Боришевського, В.Демиденка, Л.Зюбіна, В.Татенко, М.Ярмаченка та інших фахівців. Слід зазначити, що проблема професійної підготовки педагогів не нова, але завжди актуальна. Про це свідчить постійна увага до неї науковців.
Аналіз психолого-педагогічної літератури та практики роботи вищих навчальних закладів дає підстави зробити висновок, що система підготовки студентів до попереджувальної роботи не має комплексного характеру. Поза увагою дослідників залишаються такі важливі питання: які знання, який зміст і методи навчальної діяльності забезпечували б формування готовності майбутніх педагогів до особистісно орієнтовної профілактики правопорушень серед учнівської молоді. Це дає нам підставу стверджувати, що підготовка студентів до цієї діяльності є проблемою теоретичного і практичного характеру та потребує ґрунтовного дослідження. Тому перспективу подальшої роботи в цьому напрямку ми вбачаємо у з’ясуванні суті самої підготовки вчителя до педагогічної профілактики правопорушень та управління нею, змісту та структури управлінських умінь випускника ВНЗ, системи організаційних форм і методів підготовки студентів до профілактичної роботи. У рамках існуючої потреби формування професійної компетентності майбутніх педагогів метою нашого дослідження було виявити та обґрунтувати шляхи, засоби й умови створення та функціонування моделі попереджувально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками та підготовка випускників педагогічного ВНЗ до її реалізації.
Досвід роботи свідчить, що розробка та реалізація моделі є найбільш ефективним підходом до організації та здійснення профілактичної роботи. Основні складові такої моделі подані на малюнку 1.
Мета перевиховання та його завдання мають суспільний характер, відзначаються чіткою конкретизованістю та індивідуалізованістю.
Суб’єкт – це основна реалізуюча сила профілактичної системи, яка діє на основі суб’єктно-суб’єктного підходу до здійснення профілактичного процесу. Такий взаємозв’язок здійснюється в різних формах діяльності. Одна з головних функцій вихователя, який працює на засадах особистісно зорієнтованої профілактики правопорушень серед учнівської молоді, полягає в тому, щоб розвинути у таких учнів здібності якнайточніше розуміти свій внутрішній стан та зовнішню ситуацію з метою вибору правомірної поведінкової тактики.
Вихованець – суб’єкт свого виховання й перевиховання. Звідси головна мета діяльності вихователя і спосіб ненасильницького перевиховання – створення оптимальних умов для його самовдосконалення. Діяльність учня – умова і результат його перевиховання. Чим різноманітніші види шкільної діяльності, тим більш сприятливим є середовище індивідуального розвитку кожного вихованця.
Умови – ланка в системі перевиховання, яка акцентує увагу на наявності відповідних обставин для реалізації мети і завдань перевиховання.
Зміст профілактичної роботи – комплекс ідей, думок, факторів, основних напрямків попереджувального виховного впливу. Цілісність системи профілактичної роботи вимагає наступності та єдності всіх ланок загального виховання та перевиховання. Особистісно зорієнтований зміст профілактичної роботи принципово виключає ситуацію, коли намагання учня-правопорушника досягти певних позитивних цілей не помічаються, проте будь-які його відхилення від правомірної поведінки викликають яскраво виявлене незадоволення, підкреслюється їх невідповідність тим чи іншим суспільним нормативам, навіюється, що учень не такий, яким би його хотіли бачити дорослі.
Форми і методи загального виховання та перевиховання – це способи досягнення прогнозованих цілей і завдань.
Організація – це вдале об’єднання суб’єктів профілактичної діяльності, які працюють для досягнення визначеної мети та завдань. Ознаками організації системи профілактичної роботи є наявність мети, організаційної структури та культури, постійна взаємодія із зовнішнім середовищем.
Результативність – завершальний етап профілактичної системи, певний рівень досягнення мети виховання, прогнозованих цілей, завдань, ефект якого визначається на основі вивчення результату роботи.
Ефективність реалізації профілактичної системи забезпечує технологічний підхід. Технологія – це конструювання профілактичного процесу, проект його організації з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, кінцевий результат та способи його досягнення, підсистеми виховання й перевиховання та вся система профілактики як цілісний процес. Технологія – це конкретні способи та прийоми реалізації педагогічних ідей.
Наші дослідження свідчать, що низька результативність профілактичної діяльності закладів освіти певною мірою пов’язана з недостатнім рівнем суспільно-правової і професійної підготовки педагогів. Тільки 4% керівників шкіл і вчителів виявляють повну обізнаність у сучасній методиці навчально-виховної роботи з педагогічно занедбаними дітьми. 70% молодих учителів, випускників педагогічних ВНЗ, вважають себе недостатньо підготовленими до виховної роботи зі школярами.
Сьогодні цілком очевидним є протиріччя між ускладненим соціальним замовленням на підготовку підростаючого покоління до життя й усталеною практикою підготовки педагогів до професійної діяльності. Виникла потреба в організації навчально-виховного процесу вищої школи таким чином, щоб професійне становлення студентів було насамперед націлене на формування в них елементів власного досвіду особистісно орієнтованої педагогічної профілактики й управління нею.
На нашу думку, у вищих навчальних закладах України необхідно здійснювати спеціальну підготовку фахівців для організації та проведення профілактичної роботи. Підготовка студентської молоді у сфері профілактично-виховної роботи, крім суто практичного, має і загальноосвітнє значення. Вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу, навчання формам і методам попереджувальної роботи дозволяє студентам оволодіти навичками практичної діяльності, які є необхідними в сучасних умовах. Зміст навчального матеріалу повинен бути адекватним змісту відповідної практичної діяльності, а в деяких питаннях йти попереду практики і містити в собі такі основні взаємопов’язані блоки: 1) підсистема загальних психолого-педагогічних знань; 2) підсистема методики профілактично-виховної роботи; 3) основи менеджменту в системі профілактично-виховної роботи.
У Бердянському державному педагогічному університеті система підготовки майбутніх учителів до правовиховної роботи запроваджена з 1989 року. Ознайомлення студентів з профілактичною діяльністю розпочинається на лекціях з курсу ”Теорія виховання”, де вони оволодівають знаннями про сутність перевиховання в різних видах роботи, що дає можливість виявити його специфіку, взаємозв’язок з емоційно-вольовими та індивідуально-психологічними особливостями правопорушників.
Курс ”Правовиховна робота в закладах освіти” спрямований на формування профілактичної компетентності майбутніх вчителів, поглиблення знань студентів, на основі яких формуються їх уміння сприймати, розуміти й адекватно моделювати партнерські взаємодії з різними учасниками навчально-виховного процесу, проектувати можливі варіанти поведінки в діяльності, без чого неможлива ефективна попереджувально-виховна робота.
Навчальний процес проходить таким чином, щоб студент у всіх видах інтелектуальної і практичної діяльності виступав активним суб’єктом. Тому лекції і семінари будуються за принципом діалогового навчання, що перетворює студента з пасивного спостерігача та ”писаря” в активного співрозмовника, який вчиться логічно мислити, аргументувати власну точку зору, здійснювати самоаналіз.
Ефективній підготовці студентів до педагогічної діяльності сприяє особистісно-рольова організація навчального процесу, яка передбачає поступову передачу функцій викладача (інформаційної, організаторської, оцінювальної) студентам. Програвання соціальних ролей педагогів одними студентами і учнів-правопорушників іншими виступає механізмом залучення студентів до моделювання педагогічної діяльності через мікровикладання, участь у дискусіях, рольових іграх, педагогічних роздумах. Такі форми проведення занять використовуються для розвитку вміння студентів організовувати і контролювати процес навчання, встановлювати контакт з аудиторією, прогнозувати дії однокурсників, розвивають культуру мовлення, артистизм невербальної поведінки.
Підвищенню ефективності формування професійно-профілактичної спрямованості майбутніх педагогів сприяє наявності у студентів уміння створювати уявну модель педагогічної дії, яке успішно формується при розв’язанні профілактичних завдань, що здійснююється поетапно: діагностика суб’єкт-суб’єктних відносин; визначення мети дії, яка перетворює ситуацію в педагогічне завдання; передбачення труднощів, які можуть виникнути при розв’язанні даного завдання, проектування процесу його вирішення; розв’язання завдання; аналіз ефективності використаних засобів.
Шлях формування профілактично-педагогічної спрямованості студентів нам бачиться в розширенні досвіду педагогічної діяльності під час проходження педагогічної практики, у процесі якої відбувається доробка, коригування сформованих педагогічних знань, умінь та навичок. Практика – це той лакмусовий папірець, за допомогою якого виявляється наявність (чи відсутність) інтересу до професії педагога, життєвої установки, пов’язаної з цією професією, ступінь готовності до здійснення профілактичної діяльності. Практика свідчить, що виховує, перевиховує, соціально розвиває тільки той вихователь, якого діти поважають, люблять, таємно або явно наслідують. Найважливіша основа педагогічної позиції – потреби і мотиви поведінки учнів. Це мета, предмет педагогічних впливів, об’єкт головної турботи вихователя.
Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Розпад системи державних і громадських інститутів профілактики правопорушень призвів до занепаду моралі серед значної частини населення, що створило сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів.
Виховна робота з метою запобігання правопорушень серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. Це негативно впливає на вибір форм і методів виховної роботи з ними, призводить до поверхового уявлення про цей контингент учнів.
У ряді праць учених-педагогів, психологів та юристів простежуються спроби вироблення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників (Г.Бочкарьова, А.Колодна, Г.Міньковський). Запропонована ними градація правопорушників заслуговує на увагу, проте в їх дослідженнях відсутній комплексний підхід до визначення типології учня-правопорушника.
В основу нашої типізації, яку ми вивчаємо зі студентами, покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок ”внутрішньої готовності” і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі нами виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості.
До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців.
Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому.
До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.
До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.
У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.
Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ”гострих почуттів”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.
Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені.
Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні.
Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу ”Постою сам за себе”. Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, виправдовують свою та чужу протиправну поведінку.
Представники цього типу не досягли рівня загальної негативної спрямованості, але їх попередня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами. У таких учнів відзначається слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють правопорушення під впливом більш ”досвідченого” й активного учасника групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді вони самі виявляють дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчинюють правопорушення ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і конкретної ситуації.
Ці підлітки емоційно байдужі, грубі у ставленні до близьких їм людей, мають нахил до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, егоїстичні й марнославні, характеризуються надмірною претензійністю. Найчастіше це єдина дитина в сім’ї. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпомічність, страх і тривогу. Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість на спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні весь вільний час проводити серед однолітків.
Протиправна поведінка у представників даного типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, ”прикрим непорозумінням”. У таких правопорушників відхилення від норм поведінки зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.
У них іноді з’являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прийняття рішення про вчинення правопорушення.
До четвертого типу правопорушників – стійкого з негативною спрямованістю – відносяться учні, особистість яких формувалася у досить несприятливому середовищі. Їх життя проходило в атмосфері сімейних конфліктів і безладдя, в оточенні дорослих, які систематично вживали спиртні напої, не мали необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використовували антипедагогічні методи і прийоми, не контролювали їх поведінку. Це неповнолітні із складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в міліції.
У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого способу життя, ”вуличного” фольклору. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків.
Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють.
Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями.
Практика свідчить, що ”чисті” типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має умовний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак, такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступень розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем. Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього.
Особистісно орієнтований підхід до таких учнів виступає у запропонованому варіанті не тільки і не стільки як система методів роботи з підлітками-правопорушниками, а як головний засіб консолідації й втілення різних виховних принципів у життя.
Під час професійної підготовки майбутніх педагогів доцільно звертати увагу на такі суттєві моменти:
· по-перше, особистісно орієнтований підхід – це пошук реальних психолого-педагогічних засобів виявлення, розвитку та актуалізації особистісного потенціалу підлітків-правопорушників. Особлива увага при цьому приділяється комплексній психодіагностиці якостей юної особистості;
· по-друге, при такому підході виникає необхідність у поглибленому аналізі ролі соціально-психологічних та індивідуально-типологічних передумов процесу професійного самовизначення особистості підлітків-правопорушників;
· по-третє, весь педагогічний процес індивідуального розвитку учнів-правопорушників вимагає особистісного підходу, який передбачає не тільки врахування типологічних особливостей кожного підлітка, але й розуміння і корекції його індивідуальної системи ставлень до скоєного вчинку, Людства, Природи, Всесвіту, свого місця в них.
Запропонований варіант особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховній роботі (на відміну від оціночно-адміністративного) допомагає учням покращити самооцінку, підняти свій соціальний статус, знайти шляхи особистого зростання.
Ми виходимо з того, що реалізація нових підходів до здійснення профілактичної роботи та визначення в ній місця особистості має починатися зі зміни характеру управлінської діяльності закладу освіти та наповнення її інноваційним змістом. Розроблена нами модель управління профілактичною діяльністю подана на малюнку 2.
Однією з основних складових особистісно орієнтованого профілактичного середовища є управлінський аспект та підготовка студентів до його здійснення.
Особистісно орієнтоване управління профілактичною системою – це специфічний вид управління, під час якого забезпечується постійне професійне та особистісне зростання учасників навчально-виховного процесу, стабільність та комфорт у всіх видах діяльності, виконання функціональних обов’язків працівниками освітнього закладу на найвищому рівні, дотримання прав учасників навчально-виховного процесу, обов’язкове забезпечення адаптації закладу до умов, що постійно змінюються.
Метою особистісно орієнтованого управління профілактичною діяльністю є: постійне моделювання умов виховання на основі створення ситуації успіху, завдяки яким спостерігається зростання особистості, з’являються мотиви до самовизначення, самоактуалізації та самореалізації; залучення учасників навчально-виховного процесу до колективного управління профілактичною роботою та самоуправління на відповідних рівнях, що передбачає відповідальність за результати та наслідки власної діяльності.
Цілеспрямована підготовка студентів до реалізації зазначених ідей здійснюється в Бердянському державному педагогічному університеті з 2000 року в процесі вивчення курсів ”Менеджмент в освіті” та ”Етика педагогічних відносин”.
Організація профілактично-виховного процесу як особистісно орієнтованого на попередження відхилень у поведінці учнів ґрунтується на знанні їх фізіологічного, типологічного, творчого, особистісного, інтелектуального потенціалу, а також морально-психологічних умов, створених як у класному колективі, так і за місцем проживання учнів.
Модель, про яку йдеться, – результат особистісно орієнтованої освіти, яка сприяє вихованню правослухняної особистості. Це досягається, передусім, завдяки гуманістичним взаємовідносинам між вихователями і учнями, демократичному стилю управління, шляхом освоєння особистісно орієнтованих технологій навчання, виховання й перевиховання, ситуацій створення дитячого успіху, відповідного освітнього середовища, злагодженою сукупною роботою всього педагогічного колективу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - нова освітня філософія // Педагогіка толерантності. – 2001. - № 1. – С.16-19.
3. Волянская Є.В., Пилипенко В.Є, Сапелкина Є.В. Социокультурная детерминация подростковой агресии. – Х., 2004. – 174 с.
4. Кашкарьов Г.В. Врахування типологічних особливостей специфічних груп молоді в процесі соціальної роботи // 3б. наукових праць БДПІ (Педагогічні науки). – № 1. – 1999. – С. 39-44.
5. Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки: Навчальний посібник. – К., 2004. – 78 с.
6. Пименов А.Ю. Опыт построения модели личностно-ориентированного образовательного учреждения в условиях массовой школы // Построение модели личностно-ориентированной школы. – М: КСП, 2001. – С. 59-65.
7. Погрібна Н. Особистісно орієнтоване управління загальноосвітнім закладом // Директор школи. – 2002. – №14. – С. 5-6.
8. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250 с.
by
melechko
—
last modified
2006-10-23 09:05
