Document Actions

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА

Андрій Малихін

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ:
СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА

Становлення особистості підлітка – процес складний, багатофакторний. Формуються якості особистості, її спрямованість, засоби спілкування, мотиви поведінки; в боротьбі мотивів формується моральний вибір, визначається рівень моральної свідомості й самосвідомості. Виховання особистості – це не лише формування способів і звичок поведінки, що відповідають моральним нормам. В учня-підлітка необхідно виховувати свідоме ставлення до норм і правил моралі, їх розуміння – від цього залежить самостійність підлітка в моральному виборі, в оцінці вчинку або якості особистості, в засобах розв’язання конфліктних ситуацій. Усвідомленість морального вибору забезпечує становлення вміння протистояти негативним впливам, тобто формує моральну стійкість особистості.

Великий внесок у вирішення проблеми впливу моральної свідомості на поведінку зробили А.Макаренко і В.Сухомлинський.

А.Макаренко виняткового значення надавав вихованню єдності моральних знань і поведінки. Розкриваючи протиріччя ”між усвідомленням, як треба поводитись, та звичною поведінкою”, він озброює вихователів практичними рекомендаціями, як перевіряти результати морального виховання ”і якщо, – підкреслював він, – у вихованні характерів організувати свідомість було дуже легко, то навчити підлітка ”робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і нічого не дізнається” це дуже важко...” [10, с.445-446]. Уся практична робота А.Макаренка, його основні теоретичні висновки є тією методикою організації оптимальних умов для єдності моральних знань, переконань і поведінки підлітка, яка становить підґрунтя для подальшої розробки цієї проблеми.

В.Сухомлинський, продовжуючи розвивати й поглиблювати ідеї А.Макаренка, підкреслював, що шлях від морального поняття до морального переконання ”проходить через єдність моральної звички і моральної свідомості. Далі йде тривалий, складний процес формування особистих моральних переконань. Особисті моральні переконання – це кінцевий результат морального виховання, головний показник, який характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і діла в її поведінці. ”...Моральні переконання, – підкреслює В.Сухомлинський, – це діяльнісні сили особистості, палке прагнення відстояти правильність, довести істинність свого погляду, готовність піти в ім’я цього на будь-які втрати. Переконання – це не тільки те, що людина знає, а й, перш за все те, як вона це знання втілює у своїй діяльності” [24, с.172].

Досліджуючи проблему єдності знань, переконань і вчинків учнів, В.Сухомлинський робить висновки про протиріччя підліткового віку, які треба враховувати при організації виховного процесу, зокрема:

- презирство до егоїзму, індивідуалізму та чутливе самолюбство;

- захоплення красою й іронічне ставлення до неї, романтичність і брутальні вчинки, моральна неосвіченість;

- багатство бажань та обмеженість досвіду, сил, можливостей для їх здійснення.

Дослідження особливостей процесу формування моральної свідомості учнів потребує визначитись із поняттям ”моральна свідомість”, це передусім пов’язано з тим, що у філософській, психологічній, педагогічній літературі немає загальноприйнятого її визначення.

Відомий філософ А.Титаренко при визначенні поняття моральної свідомості функціонально чітко не розділяє свідоме і підсвідоме. ”Моральна свідомість розташовується, – підкреслює він, – на всіх трьох поверхах психіки людини: підсвідомому, чуттєвому, раціональному” [25, с.246]. Зв’язуючою ланкою між усвідомленим та підсвідомим, на його думку, виступають моральні почуття, які ”доносять” до свідомості людини ”...найдальші спонуки, найприхованіші рухи душі” і несуть у підсвідомість стійкі, які стали обов’язковими для індивіда, моральні правила поведінки” [25, с.245]. При цьому інтуїтивне не зводиться ним до чуттєвого, а розглядається як єдність почуттєвих і раціональних моментів. А.Титаренко пропонує своє розуміння моральної свідомості: ”Моральна свідомість становить приклад особливого виду мислення, яке оперує не окремими категоріями, а цілими смисловими утвореннями, означеними ”ансамблями команд-оцінок”, які органічно поєднують у собі раціональне та емоційне” [25, с.240].

У педагогічній енциклопедії моральна свідомість визначається як відображення у свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства [14].

Д.Фельдштейн визначає моральну свідомість таким чином: ”Під моральною свідомістю розуміється відображення в свідомості людини принципів і норм моралі, які регулюють взаємовідносини людей, їх ставлення до суспільної справи, до суспільства” [26, с.35].

В.Сєрова дає таке визначення моральної свідомості: ”Моральна свідомість є реальним ставленням людей (одне до одного, до різних форм соціальних спільностей) з точки зору морально-оцінних уявлень, що склалися про добро та зло” [20, с.68].

У своїх дослідженнях М.Кабатченко визначає індивідуальну моральну свідомість як ”найвищу форму психічного відображення соціального середовища особистістю, яка включає моральні знання, що накопичені в попередньому досвіді, ставлення особистості до оточуючих і моральних норм” [7, с.46].

Більш широке визначення моральної свідомості пропонує О.Бондаревська. ”Моральна свідомість особистості, – пише вона, – це процес відображення індивідуальною свідомістю морального аспекту суспільних подій та актів поведінки, в результаті яких здійснюється їх моральна оцінка, робиться вибір та регуляція діяльності і поведінки відповідно з інтересами суспільства, які виявляються у вимогах (нормах) суспільної моралі” [3, с.38].

На відміну від такого розширеного функціонального розуміння моральної свідомості, Б.Ніколаічев вважає, що в регуляції поведінки формами, які мають перевагу, є звичка та інтуїція. До компетенції свідомості автор відносить регулювання найбільш складних та важких моральних ситуацій [13].

І.Мар’єнко [11], О.Антонова, Ю.Костюшко, О.Дубанесюк [16] дотримуються такого визначення моральної свідомості: ”Моральна свідомість школяра – одна із сторін суспільної свідомості, її суб’єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності”
[16, с.269].

Визначаючи моральну свідомість, Н.Левітов вказує на дуже важливу її особливість – зв’язок з працею. ”Моральна свідомість активне і цілеспрямоване ставлення людини до навколишньої дійсності, яке формується в процесі суспільної праці” [8, с.218].

Наведені визначення свідчать про те, що певна частина дослідників [5; 6; 9; 12; 14; 25] до структури поняття ”моральна свідомість” вносять такі компоненти, як моральні знання у вигляді уявлень, понять і ставлення до оточуючих, як прояв засвоєння моральних знань. Інші [2; 11; 19; 24] на перший план висувають оцінку актів поведінки, на основі якої робиться вибір та регуляція поведінки. Перший погляд, на нашу думку, більш повно відображає сутність моральної свідомості і приймається нами за основу. Виходячи з того, що навчальна діяльність передбачає колективні форми роботи, у процесі яких учні вступають у певні стосунки, у тому числі й моральні, під час яких закріплюються або засвоюються моральні знання, то в подальшому під моральною свідомістю ми будемо розуміти відображення в свідомості людини принципів і норм моралі, які регулюють взаємини людей, їх ставлення до громадських справ, до суспільства. При цьому взаємостосунки і ставлення людини мають характер моральної діяльності. Під моральною діяльністю ми розуміємо вчинки, що забезпечують моральну (суспільну, гуманістичну й колективістську) спрямованість навчального процесу та трудових зусиль особистості підлітка.

Моральна свідомість, як складне психологічне утворення, повинна мати певну структуру. Слід зазначити, що серед філософів, психологів, педагогів не існує загальноприйнятої точки зору щодо структури моральної свідомості особистості. Щоб визначитись в цьому, розглянемо деякі підходи в цій галузі.

О.Целікова [27] вважає, що моральна свідомість особистості структурно характеризується наявністю: ієрархії моральних цінностей; моральних уявлень; моральних поглядів; моральних переконань; моральних мотивів; здійснювані у вчинках й поведінці моменти раціонального та емоційного.

Досліджуючи проблему виховання моральної свідомості, І.Мар’єнко [11] виділяє такі її структурні елементи: моральні уявлення; моральні поняття; моральні знання; моральні переконання; ціннісні орієнтації; інтерес до моральних проблем; моральні мотиви; моральні стосунки.

М.Боришевський має свій погляд на цю проблему. Він відзначає, що ”утвореннями, які в системі особистості становлять підсистему свідомості (зрозуміло, і самосвідомості також) або органічно пов’язані з нею, є: світогляд, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, спрямованість, соціальні потреби, мотиви та інтереси, прагнення, соціально орієнтоване мислення, почуття, воля” [4, с.29].

У структурі моральної свідомості О.Бондаревська [3] виділяє три компоненти:

- нормативний, до якого належать моральні знання, моральні поняття, принципи, ідеї, що виражають вимоги суспільства до поведінки людей і які стали надбанням особистості;

- оціночний, до якого належать оцінка й самооцінка, ідейно усвідомлені оцінні критерії, що використовує особистість в практичній діяльності;

- регулятивний, до якого належать почуття, ставлення, переконання та інші компоненти свідомості, що здійснюють вплив на поведінку особистості.

Розглядаючи різні підходи вчених до визначення структури моральної свідомості особистості, можна виділити загальні структурні компоненти, що характерні для кожного із підходів. До таких структурних компонентів моральної свідомості, попередньо згрупувавши їх, ми відносимо:

-когнітивний: моральні уявлення; моральні поняття; моральні знання;

-світоглядний: моральні переконання; моральні ціннісні орієнтації; ставлення, інтерес до моральних проблем;

-поведінковий: моральний мотив; моральні стосунки;

- емоційний: моральні почуття;

Розподіл за групами структурних компонентів дуже умовний, тому що в реальних умовах ставлення особистості до оточуючих її людей виявляється у взаємодії всіх компонентів, комплексно. Фактично ці компоненти функціонують у моральній свідомості як єдине ціле. Але, на нашу думку, групування таким чином структурних компонентів моральної свідомості відповідає основним проявам активності особистості в певній діяльності (пізнавальній, трудовій, моральній, під час спілкування).

Характеризуючи когнітивний компонент, треба зазначити, що засвоєнню моральних понять на кожній віковій ступені передують необхідні уявлення про різні варіації дій та вчинків, процес накопичення яких здійснюється в безпосередній взаємодії з реальною дійсністю або під час спостереження за реальними типами поведінки. Характеризуючи моральні поняття як структурний компонент моральної свідомості, треба зробити наголос на тому, що сталість формування моральної свідомості значною мірою залежить від продуманої системи формування моральних понять, у яких ”подані логічно оформлені й виділені думки, що відображають загальні та істотні ознаки реальних моральних відносин, які утворюються в процесі діяльності та спілкування” [11, с.122]. Система понять утворює необхідні моральні знання, які в процесі суспільно корисної діяльності і спілкування набувають суспільного та особистісного значення. Тому засвоєння моральних знань треба розглядати з позиції загальносуспільної і практичної значущості. В іншому випадку вони перетворюються для учнів на об’єкт споживчого інтересу або у продукт пасивного засвоєння. У широкому колі суспільних явищ, які відбиваються у свідомості підлітка, відокремлюються та засвоюються ті сторони явищ, що співвідносяться з моральними знаннями, які він вже має. Моральні проблеми, що виникають у вчинках людей, в їх взаєминах, часто залишаються непоміченими підлітками, якщо раніше в їх свідомості не було відповідних моральних знань. Велика кількість та різний характер інформації з питань моральності призводить до значної різниці у змісті моральних знань, у характері та засобах їх сприйняття, а отже, й до різного ставлення до одного й того ж суспільного явища.

Моральні знання є початковою ланкою у процесі опанування учнями моральних цінностей. Під моральними знаннями слід розуміти ”відомості про моральні вимоги, оцінки, ідеали та про наслідки порушень норм моралі” [11, с.68]. У процесі засвоєння моральних знань здійснюється взаємодія компонентів моральної свідомості особистості. Так, моральні знання являють собою передумову орієнтації в моральних цінностях та у виборі певної лінії поведінки.

Когнітивний компонент моральної свідомості становить фундамент, базу, на якій ґрунтується світоглядний компонент, тобто переконання, ціннісні орієнтації, інтереси. Діяльність педагогів щодо організації роботи із засвоєння учнями системи моральних знань не самомета, а лише сходинка до того, щоб формувати у них на цій основі стійкі переконання, які, у свою чергу, виступають регулятором поведінки особистості. Моральні переконання – це ”тверді погляди, в яких виявляється впевненість в істинності моральних ідей, і яким особистість готова слідувати” [11, с.69]. В основі тієї чи іншої дії або вчинку завжди лежить переконання, яке виражає суб’єктивне ставлення до них.

Важливим структурним компонентом моральної свідомості є інтереси. Вони активізують діяльність, відіграють важливу роль у спрямованості особистості. Інтерес як вибіркова спрямованість особистості на ті чи інші об’єкти виявляється у прагненні пізнати їх і виступає важливим мотивом моральної діяльності людини. У діяльності й поведінці учнів інтерес відіграє велику роль як ставлення, яке об’єктивно зумовлено. У молодшому шкільному віці діти уважно стежать за вчинками дорослих. Пізніше проявляється усвідомлений інтерес до дій людей. У зв’язку з цим підліток активізує свою моральну діяльність, виробляє ціннісне ставлення до себе й до оточуючих. У старшокласників інтереси спрямовані на оволодіння теорією моралі, на аналіз сенсу життя й людського щастя.

Розвиток інтересу до моральних проблем, як відзначає І.Мар’єнко, проходить в учнів три стадії: ”Спочатку їх приваблює усе нове та незвичайне в поведінці інших, а потім, оцінюючи зовнішні якості, аналізуючи та порівнюючи їх між собою й зі своїми, діти відмічають недоліки. На третій стадії підлітки починають усвідомлювати мету й мотиви вчинків інших, та визначати свої настанови” [11, с.72].

У багатьох психолого-педагогічних дослідженнях [7; 13; 17; 18] наголошується на тому, що наявність моральних цінностей є виявом небайдужості людини у ставленні до оточуючого, яка виникає зі значущості різних сторін, аспектів навколишнього світу для її життя. Вони, за суттю, є результатом оволодіння середовищем з погляду його значення для задоволення потреб особистості і свідчать про рівень її соціальної зрілості. Засвоєні особистістю соціальні норми і вимоги, які становлять зміст її ціннісних уявлень, зумовлюють спрямованість її активності, вибір сфер і засобів реалізації нею своєї внутрішньої позиції, ставлення до тих чи інших явищ навколишнього життя. При цьому особистість починає будувати й узгоджувати свої взаємини з оточуючими, спрямовувати свої зусилля на самовдосконалення відповідно до своїх ціннісних орієнтацій, власних переконань і поглядів. Поведінка, яка підпорядкована системі власних моральних цінностей і є їх реалізацією, свідчить про звільнення особистості від ситуативних впливів, про її здатність до свідомого керування своєю активністю, в тому числі й соціальною. У зв’язку з цим моральні цінності набувають ролі внутрішнього механізму регуляції поведінки. Таке розуміння цінностей дає підстави розглядати їх не тільки як елементи мотиваційної структури особистості, а ще і як важливий елемент структури моральної свідомості, який виступає основою для здійснення людиною вибору тих чи інших соціальних нормативів. Оскільки цінності є, за своєю суттю, установкою на реалізацію у вчинках тих чи інших елементів матеріальної і духовної культури суспільства, їх вивчення – важлива ланка аналізу соціальної детермінації активності, а також соціально-психологічної адаптації особистості, свідченням якої є адекватне співвідношення її цінностей і цінностей суспільства (тобто індивідуалізоване відтворення в поведінці й діяльності соціально значущих норм і вимог). У зв’язку з цим очевидним стає тісне поєднання цінностей з ідеалами, оцінними критеріями особистості, які утворюють психологічну базу їх формування. У результаті такої функціональної єдності моральні цінності виступають у вигляді певного еталону для оцінки відповідних до конкретних умов зразків соціальної поведінки. Цінності, що характеризують моральне обличчя людини, не мають особливої форми реалізації, вони пронизують усю поведінку людини, всю її діяльність. Соціальний зміст діяльності, в якій виявляються моральні еталони, об’єктивно характеризує ціннісну спрямованість особистості, і їй відповідає ”...виникаюча в процесі життя й виховання людини стійко домінуюча система мотивів, в якій основні, провідні мотиви підпорядковують собі усі інші, характеризують будову мотиваційної сфери людини” [2, с.442].

Кожний віковий етап становлення особистості характеризується домінуванням тих чи інших уявлень про моральні цінності, що залежить від змісту її потреб, домагань, розвитку свідомості та самосвідомості в цілому, а також від тих соціальних умов, в яких вона перебуває. Характеризуючи такий складний компонент моральної свідомості, як моральний мотив, слід зазначити, що його правомірно розглядати як вияв і як результат активності моральної свідомості, як такий його феномен, у якому дуже концентровано, хоча й неповно, виявляється моральна сутність особистості, як засіб, що забезпечує моральну цілісність особистості. Мотив як обґрунтування вибору варіанта морального вчинку – це сукупність причин й доказів, підсумком складного комплексу спонук та переживань особистості. За допомогою морального мотиву можна визначити рівень моральної свідомості й наміру учня.

Сутність морального мотиву зумовлена сутністю самої моралі. Все те, що сприяє регуляції людських стосунків на ціннісно-нормативній основі, відображене у ”спонуках до моральної дії, і виступає як моральний мотив” [22, с.71].

С.Рубінштейн першим вказав на взаємозв’язок мотивів та характерологічних властивостей індивіда в своїй концепції ”кільцевої” залежності між психічними властивостями особистості та його діяльністю. Відповідно до цієї концепції, в діяльності особистості (праця, навчання) її психічні властивості ”не тільки проявляються, але й формуються”. С.Рубінштейн вважає, що за ”кільцевою” залежністю між характером і поведінкою розкривається така ж залежність між характерологічними властивостями і свідомістю, зокрема таким її компонентом, як мотив. ”Кожний дійовий мотив поведінки, який набуває стійкості, – стверджує він, – це в потенції майбутня риса характеру в її генезисі, а риса характеру – це згусток мотивів, який кожен раз реалізується у вчинках людини, осідаючи у ньому, який переходить у особистісне утворення, властивість. Саме через мотив і у мотиві відкриваються шляхи для дійсного активного формування характеру” [17, с.143].

Досліджуючи мотиви поведінки, Л.Славіна виходила з того, що в процесі навчальної діяльності дітей перед ними повинна ставитись не тільки навчальна мета, але й виховна, тобто діяльність дітей спрямовувалась відповідними мотивами (навчитись працювати сумлінно й охайно). Л.Славіна вважає, що таке забезпечення діяльності дітей суспільно цінними мотивами повинно призвести в результаті до перетворення мотиваційної структури свідомості дитини, а потім уже до формування бажаних властивостей особистості.

Л.Божович також вважає, що головною умовою виховання стійких форм поведінки є не тільки її правильна організація, але й забезпечення тих мотивів, за якими вона здійснюється. ”До структури стійких форм поведінки дитини, а відповідно і до природи якостей її особистості, – зазначає вона, – входять не тільки якості, які вже закріпились і, які вже стали звичною поведінкою, але і система, яка закріпила її ставлення до дійсності, тобто відповідна система її спонук” [2, с.262].

На думку М.Бобневої, яка вивчала проблему співвідношення соціальних норм і мотивації поведінки людини, стверджує, що проникнути в особистість, здійснити на неї вплив, у тому числі і за допомогою соціальних норм та вимог, можливо лише через мотиваційну систему цієї особистості” [1, с.120].

Як поведінковий компонент моральної свідомості, моральні стосунки характеризують ставлення особистості до оточуючих. Під моральними стосунками розуміється ставлення людини, яке формується в результаті її взаємодії з оточуючими людьми та предметами на основі додержання норм моралі. Ставлення до оточуючих проявляється в поведінці підлітка, воно може здійснюватися у вчинках. Але ставлення може бути і прихованим, у цьому випадку тільки конфліктна ситуація може виявити позицію підлітка, його позитивну або негативну спрямованість, або байдуже ставлення до тих чи інших суспільних явищ. Моральні знання впливають на формування позитивного або негативного ставлення до суспільних явищ. Відповідне ставлення підлітків до людей, їх вчинків, їх взаємин впливає на формування моральних знань. Моральні ставлення учнів до оточуючого соціального середовища, як і моральні знання, формуються в діяльності, у спілкуванні з однолітками, вчителями, батьками. Чим різноманітніший характер має діяльність школяра, чим ширше коло людей, з якими він спілкується, чим інтенсивніші і різноманітніші впливи на нього, тим складніше його суб’єктивне ставлення до суспільних явищ, яке в найбільшому ступені характеризує моральну свідомість особистості, що формується.

Спираючись на принцип єдності свідомості і діяльності, можна зробити висновок, що свідомість особистості включає ”не тільки знання, але й переживання того, що у світі значущого для людини, з огляду ставлення до її потреб, інтересів... Переживання обумовлено реальними життєвими взаєминами, у які включено життя індивіда, реальним контекстом його життя і діяльності” [16, с.150]. Емоційний компонент моральної свідомості є своєрідною внутрішньою мірою моральної сприйнятливості особистості, виявлення її здатності переживати глибоке задоволення в зв’язку з поведінкою (інших людей і своєю власною), в якій реалізуються норма моральності або переживання незадоволення, обурення, коли ці норми порушуються.

У структурі моральної свідомості ”емоційний компонент несе на собі основне психологічне навантаження... тому, що у ньому виявлена сутність суб’єктивного ставлення особистості до моральних норм та вимог” [4, с.21]. У ньому не слід шукати джерело спонукаючої функції моральної свідомості. Моральні почуття свідчать про перетворення зовнішніх моральних вимог у вимоги особистості до самої себе, тобто в них фіксується і той вирішальний момент, коли суспільна норма ”переходить в іншу форму мислення і воління, – особистий максимум, внутрішню установку і позицію суб’єкта, – формулу перетворення ”усі повинні…” у переконання ”я повинен...”. Загальнообов’язкова норма в цьому випадку стає особистим обов’язком” [5, с.60].

В.Зибковець у своїх дослідженнях присвячених походженню моралі, висловлює думку, що моральні почуття (симпатія і антипатія, обурення і схвалення, прихильність і огида, довіра і недовіра) є стародавнім, первинним та основоположним рівнем структури моральної свідомості, який відбиває ” у самій загальній формі моральну орієнтацію особистості” [6, c.18].

Т.Титаренко, Ю.Засядь-Вовк також вважають, що моральні почуття є первинним і основним елементом моральної свідомості. Вчені у своїх працях дотримуються ідеї, що емоційно-чуттєве відображення еволюційно передує когнітивно-абстрактному.

Ю.Сидоренко розглядає моральну свідомість як таку єдність раціонального й чуттєвого, яка знаходиться під контролем раціонального. Дослідник вважає, що ”моральні почуття виступають як психічні реакції і стани, у яких людина переживає свою залежність від суспільства, від інших людей, своє ставлення до своїх та чужих вчинків в залежності від ступеня їх моральної цінності” [21, с.50]. Для того, щоб моральна свідомість адекватно відображала складність специфічних для неї об’єктів (суспільних відношень), моральних почуттів недостатньо. У зв’язку з цим виникає потреба в раціональному, понятійному рівні відбиття, в контролі моральних знань, мислення над почуттями, які без такого контролю повинні привести до дезорганізації свідомості і втрати особистістю відповідної соціальної орієнтації.

Відповідно до інформаційній теорії емоцій П.Симонова, емоції виникають у результаті усвідомленого або неусвідомленого зіставлення інформації про засоби (знання, навички, енергетичні ресурси, час), що необхідні для задоволення тієї або іншої потреби з інформацією про реальні наявні засоби. Інформація про низьку вірогідність задоволення потреби породжує негативні емоції, які виступають додатковими спонуками до діяльності, яка повинна бути спрямована на задоволення потреби. Інформація про високу вірогідність задоволення потреби породжує позитивні емоції, які стають одним із суттєвих чинників формування стійких психологічних утворень (інтересів, цінностей, властивостей характеру і таке інше). П.Симонов вважає, що ”...вірогідність досягнення мети в значній мірі, частіше за все у вирішальній мірі, залежить від дій самого суб’єкту, його попередньої інформованості, від того, у якій мірі він озброєний відповідними знаннями і навичками” [22, с.16-17].

Розглядаючи почуття як структурний компонент моральної свідомості, необхідно враховувати їх суттєву якісну характеристику, яка полягає в їх усвідомленні особистістю. Ця особливість зумовлена тісним зв’язком морального почуття з іншим компонентом моральної свідомості – переконаннями. Поза зв’язком з моральними переконаннями, почуття (точніше емоції) можуть, як відомо, функціонувати як в усвідомленій формі, так і в неусвідомленій. І тільки в тих випадках, коли моральні переконання стають одним із механізмів стійких навичок особистості, емоційний компонент, як і моральні переконання в цілому, може функціонувати і на підсвідомому рівні.

Усі структурні компоненти моральної свідомості функціонують як єдине ціле.

Когнітивний компонент поза його органічним зв’язком з поведінковим та емоційним компонентами становить просте знання особистістю етичних норм, етичних правил. Емоційний компонент, в свою чергу, сам собою (поза зв’язком зі складовими когнітивного компонента та світоглядного) – це певні моральні переживання, почуття, які, до речі, і не могли б виникнути у індивіда, який не володіє відповідними етичними знаннями.

Важливе значення для визначення взаємозв’язку когнітивного, емоційного та поведінкового (моральних ставлень) компонентів моральної свідомості має розуміння ставлення людини як особистості до навколишнього світу й до самого себе. ”Психологічні відносини людини у розвинутому вигляді, – відмічав відомий психолог В.М’ясищев, – являють собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності. Ця система є наслідком всієї історії розвитку особистості, вона виражає її особистий досвід і внутрішньо визначає її дії, її переживання” [12, с.111]. Таке розуміння ставлення людини дає можливість зрозуміти, що моральна свідомість формується в процесі спілкування особистості з оточуючими, в результаті чого у неї може розвиватися (в залежності від того, яким є це спілкування) сприйняття іншої людини як вищої життєвої цінності.

Органічна єдність усіх структурних компонентів моральної свідомості не свідчить, однак, про тотожність їх психологічного навантаження, яке вони несуть у процесі формування моральної свідомості особистості.

Виходячи з характеристики структурних компонентів моральної свідомості, їх взаємозв’язку, можна зробити висновок, що структура моральної свідомості підлітка постійно розвивається й удосконалюється разом з розширенням життєвого досвіду та змінами умов виховання. Але в цьому віці пріоритетний розвиток набувають когнітивний і поведінковий компоненти моральної свідомості як такі, що відображають особливості її розвитку в підлітковому віці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.

2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте (Психологическое исследование) – М.: Просвещение, 1968. – 468 с.

3. Бондаревская Е.В. Формирование нравственного сознания старшеклассников // Советская педагогика. – 1980. – №1. – С.42-49.

4. Боришевский М.И. Теоретические вопросы исследования нравственных убеждений // Развитие нравственных убеждений школьников. – К.: Рад. школа, 1986. – С.6-43.

5. Дробницкий О.Г. Проблемы нравственности. – М.: Наука, 1977. –
333 с.

6. Зыбковец В.Ф. Происхождение нравственности. – М.: Политиздат, 1974. – 126 с.

7. Кабатченко М.В. Психолого-педагогический анализ нравственного сознания и поведения подростков // Советская педагогика. – 1976. – №9. –
С. 46-52.

8. Левитов Н.Д. Детская и педагогическая психология. – М.: Просвещение, 1964. – 476 с.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.– М., 1975. – 302 с.

10.Макаренко А.С. Сочинения в 7 томах, 2-е изд. – М.: Изд. АПН РСФСР, 1957-1958.

11.Марьенко И.С. Основы процесса нравственного воспитания школьников. – М.: Просвещение, 1980. – 183 с.

12.Мясищев В.Н. Основные проблемы и современное состояние психологии отношений человека // Психологическая наука в СССР. В 2-х т. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. Т.2. – С.110-125.

13.Николаичев Б.О. Осознаваемое и неосознаваемое в нравственном поведении личности. – М.: Изд. МГУ, 1976. – 98 с.

14.Педагогическая энциклопедия / Под ред. А.И.Каирова и Ф.Н.Петрова. – М.: Советская энциклопедия, 1964.

15.Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів: Навч. посібник / Авт. кол.: В.К.Демиденко (керівник) та ін. – К.: ІЗМН,
1996. – 204 с.

16.Практикум з педагогіки: Навч. посібник / За заг. ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

17.Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. – М.: Изд-во АПН СССР, 1957. – 354 с.

18.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Наука,
1976. – 416 с.

19.Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А.Ядова. – Л., 1979. – 364 с.

20.Серова В.И. Условия формирования нравственного сознания личности // Проблемы сознания и нравственности. – Иваново, 1967. – С.68-83.

21.Сидоренко Ю.Л. Нравственные чувства, их роль в структуре морального сознания // Вестник Московского государственного университета. Серия ”Философия”. – 1971. – №5. – С.48-56.

22.Симонов Н.В., Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность. – М.: Наука, 1984. – 161 с.

23.Соколов В.М. Социология нравственного развития. – М.: Политиздат, 1986. – 240 с.

24.Сухомлинський В.О. Народження громадянина. – К., 1970. – 289 с.

25.Титаренко А.И. Структура нравственного сознания. Опыт этико-философского исследования. – М.: Мысль, 1974. – 278 с.

26.Фельдштейн Д.И. Психология воспитания подростка. – М.: Знание, 1978. – 48 с.

27.Целикова О.П. Нравственная целостность личности. – М.: Наука, 1983. – 158 с.

by melechko — last modified 2006-10-23 09:05

БДПУ

Document Actions

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА