11 міжнародний пленер ім. І.І.Бродського «Оксамитовий сезон»
Document Actions
ЕМОЦІЙНИЙ ФАКТОР У РОЗУМОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Любов Булейко,
студентка 1 курсу
філологічного факультету
ЕМОЦІЙНИЙ ФАКТОР У РОЗУМОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Емоції – невід’ємний елемент розумових процесів, а отже, й життя людини. В емоціях у формі безпосереднього переживання розкривається сутність особистості: її світогляд, звички, характер, освітній рівень. Сам факт існування й важлива роль емоційних процесів у розумовій діяльності особистості були визначені ще в стародавні часи (ІV-III ст. до н.е.).
У науковій літературі співіснують різні підходи до сутності проблеми. Так, В.Кеннон і Ф.Бард підкреслювали позитивну роль емоцій у контексті фізіологічних процесів. Інші вчені В.Джеймс і Г.Ланге побудували «периферичну» теорію емоцій, згідно якої, емоція – усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Усвідомлення зовнішніх (рефлекторних) вражень проектується на кору головного мозку й становить емоцію. За визначенням К.Ізарда (1980), емоція – складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м’язовий, феноменологічний аспекти.
Характерним для цих теорій є те, що автори акцентують увагу на фізіологічних процесах, які визначають вплив емоцій на мислення та безпосередню діяльність особистості. Емоція визначається як позасвідоме, неконтрольоване явище, тоді як на практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Крім того, такий підхід позбавляє емоції будь-яких перспектив розвитку. Адже на ранньому етапі емоції, хоч і були первинними потягами та інстинктами, все ж таки набували з часом більш складних форм, трансформуючись у високі почуття людини.
Під впливом зовнішніх обставин та внутрішніх протиріч емоції набули форм активності й пасивності, виявилися в різних варіантах поведінки та пропорційних співвідношеннях. Б.Спіноза, загострюючи інтелектуалістичні тенденції концепцій душі, основу якої заклав Декарт, шукає витоки цієї полярності всередині самої душі як пізнавального суб’єкта й убачає її в дуалізмі ідеального та неідеального пізнання.
На початкових етапах онтогенезу конкретні предметно-пізнавальні й афективні моменти єдині, недиференційовані. З плином часу, в міру їхньої зростаючої диференціації виникає глибока суперечливість. Перехід від нижчих щаблів елементарних почуттів і афектів до вищих зумовлюється саме характером взаєморозвитку інтелектуального та емоційного. У повсякденному житті єдність та суперечливість емоційного та інтелектуального спостерігається в психічних станах людини.
by
melechko
—
last modified
2005-12-10 13:09
