УДК 373.31 : 37. 015. 324
Р.В.Ткач,
кандидат психологічних наук,
доцент
(Економіко-технологічний
університет, м. Київ)
В.В.Ткач,
кандидат педагогічних наук,
доцент
(Бердянський державний
педагогічний університет)

РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ НА ОСНОВІ
НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ

Сьогодні, в умовах відродження національної культури актуальною є проблема естетичного виховання підростаючого покоління. Досліджуючи особливості різних психоемоційних засобів упливу на школярів, зокрема мистецтва, що найбільш природно й тонко торкається найрізноманітніших струн чутливої дитячої душі, науковці відзначають, що у сучасних школярів прогресує тенденція до байдужості. До школи приходять діти, які швидше мислять, володіють більшою інформацією, але менше дивуються, менше захоплюються, їх не дуже приваблюють різні природні явища, творчі результати людських надбань.
У практичній діяльності загальноосвітньої школи відчувається певне затухання розпочатого поглибленого розвитку основ національного виховання, високої художньо-естетичної освіченості особистості учня. Спостерігається самостійна орієнтація дітей на відхилення вбік від засвоєння та усвідомлення краси української природи, рідної мови, народної пісні. Мають місце заформалізовані та недостатньо усвідомлюваними учнями виховні заходи, що здійснюються заради виконання робочого плану.
На одній із наукових конференцій у м. Запоріжжі, викладачі Запорізького державного університету Г.Локарєва та О.Жорнова справедливо вказували на те, що в практичній діяльності школи відчувається відсутність чіткої аргументованої позиції щодо фольклорного мистецтва і до естетичного виховання в цілому. Причину вони вбачають у тому, що відсутні належні умови залучення учнів до мистецтва; часто твори фольклору чи мистецтва використовуються як ілюстративний матеріал, не спрямовується увага дітей на осмислення їх специфіки, а у виховних заходах виконання обрядових дійств у шкільній інтерпретації грішать фрагментарністю, еклектизмом, історичною недостовірністю [4, с.66].
Слід також звернути увагу і на те, що ми ще не навчилися на належному рівні здійснювати художньо-педагогічний аналіз різних творчих надбань, серед яких значне місце займають масові твори, що не завжди відповідають мистецьким якостям. А саме глибоке розуміння специфіки фольклору, мистецтва сприяє вихованню в учнів естетичних смаків, формуванню їх творчих здібностей.
В українській національній культурі значне місце займає народне мистецтво, яке виникло й виросло на основі традиційної народної художньої творчості. Глибокі етнічні традиції й образність народного мистецтва є животворним джерелом творчої фантазії для процесу формування художньої культури як природного, органічного розвитку учнів в умовах середньої загальноосвітньої школи. Традиційна культура нашого народу вироблялася віками і передавалася від покоління до покоління, живлячись зв’язками з природою, темпераментом, світосприйняттям, творчим обдаруванням нашого народу. Пройшовши через свідомість та відчуття дітей, які навчаються сьогодні в школах, ці чинники можуть прислужитися як природний бар’єр проти промислового та економічного раціоналізму й уніфікації всіх сфер життя народу. Саме нинішній технічний прогрес, упровадження нових технологій, бурхливий сплеск комерціалізації в державі характеризуються тенденціями до витіснення гуманітарних засад стабільності, у тому числі національних та регіональних стильових ознак, історичних, етнічних, ремісничих та художньо-творчих традицій [5, с. 3].
Відомо, що завдання загальноосвітньої школи в естетичному вихованні учнів полягає у розвитку в них відчуття краси своєї домівки, довкілля, рідного краю, історичного коріння, гордості за своїх батьків, дідів і прадідів, їх причетність до культурного збагачення рідного народу. Кожен школяр має усвідомити можливість внести певну частку в естетизацію сучасного життєвого середовища своєї родини, селища чи міста, нашої держави, збагатити свою особистість народними художніми творами.
У багатьох наукових працях зазначається, що можливість і необхідність естетичного аспекту цілеспрямованої педагогічної діяльності вчителів не залежить від того, чого вони навчають дітей – основ мови чи літератури, природознавства чи музики, образотворчого мистецтва чи праці або ж математики. Кожна галузь знань і кожна сфера практичних умінь володіє власним естетичним потенціалом, який може і повинен розкритися учням для того, щоб засвоєння ними цих знань і вмінь стало для них радісним само по собі як процес успішної самодіяльності, як спосіб прояву власних творчих сил, як свого роду прекрасна гра.
Як на нашу думку, саме через народну художньо-ігрову діяльність учні досить активно розвивають естетичні здібності. В.М.Верховинець переконливо довів, що через прекрасні народні ігри з піснями можна “виховувати в дитини всі властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити малечі різними оповіданнями, бесідами та навчанням” [2, с. 6]. Досвід шкіл нашої області та інших областей України показав, що вміле впровадження ігрового моменту у навчально-виховний процес сприяє кращому засвоєнню учнями навчальних предметів, значно успішнішому формуванню морально-естетичної культури дітей. Адже пробуджувати у школярів інтерес та зацікавленість, емоційно радісне ставлення до набуття знань та до самого навчального предмета є досить важливими, а таке ставлення є морально-естетичним і формуватися воно може в процесі викладання всіх без винятку дисциплін.
Саме по собі естетичне ставлення людини до світу не має власного предмета, воно є універсальним ставленням до всього, що оточує людину, а тому естетичні знання і вміння не є чимось самостійним, вони виступають як аспект всіх знань і вмінь. Благородно пізнати красу рослин чи математичних формул можна тільки у конкретному вивченні ботаніки і математики, а навчитися красиво працювати на точильному верстаті чи красиво бігати на лижах можна тільки в практичному оволодінні цими формами діяльності. Що ж стосується мистецтва, то викладання художніх дисциплін стало в школі самостійним циклом предметів на відміну від естетичного виховання, яке може бути тільки певною стороною у викладанні всіх предметів шкільної програми, включаючи і художні. Їх роль у естетичному вихованні, певне ж, специфічна, що обумовлено своєрідністю мистецтва як носія естетичних цінностей. То ж на цій основі і вироблено загальні завдання естетичного виховання учнів, які глибоко розкриваються у “Національній державній комплексній програмі естетичного виховання”.
Здійснюючи оновлення виховного процесу у світлі особистісно зорієнтованої педагогіки, різні педагогічні колективи шкіл накопичили досить цінний досвід естетичного виховання учнів в умовах відродження та формування української національної культури. У багатьох школах учителі вважають, що, оскільки важливими чинниками естетичного виховання є формування в учнів естетичних потреб та інтересів, то необхідним є створення належних умов для їх реалізації у різних видах естетичної діяльності, художньої творчості, виховання естетичних смаків та способів виявлення естетичної активності.
Досить цікавим, як на нашу думку, є досвід педагогічного колективу Українського колежу ім. В.Сухомлинського (м. Київ), який переконливо доводить, що основою естетичного виховання мають стати національна художня спадщина, родинні та народні традиції, звичаї, обряди, скарби пісенної, поетичної, ужиткової творчості, художніх ремесел і промислів. Реалізацію концепції естетичного виховання учнів вони спрямовують на формування базової культури особистості. Вчителі колежу переконані в тому, що це така цілісність, яка включає в себе оптимальну наявність якостей, орієнтацій та допомагає молодій людині розвиватися у гармонії з суспільною культурою. Пріоритетними напрямами базової культури, які становлять зміст виховання, вони вважають культуру життєвого самовизначення; економічну культуру і культуру праці; політичну; демократичну, правову, інтелектуальну, художню; культуру спілкування; культуру родинних стосунків. За твердженням педагогів, базова культура сприяє розвитку в дитини цілісного “Я”, формуванню внутрішньої культури. Фундаментом естетичного виховання тут є національно-художня спадщина, родинні та народні звичаї, традиції, обряди, скарби пісенної, поетичної, декоративно-прикладної творчості, художніх ремесел.
Директор Запорізької гімназії № 25 О.Колесник вказує, що реалізація творчого потенціалу особистості в процесі її прилучення до історико-культурних традицій народу, збереження і розвиток властивої молоді активності на подальших етапах життя постає однією з найбільш складних проблем сучасності. У пошуках шляхів її розв’язання і була започаткована гімназія мистецтв, де навчання ведеться державною мовою. Поряд з оволодінням знаннями з основ наук, учні навчаються вишивати, виготовляти прекрасні вироби з бісеру, м’які іграшки, штучні квіти і гончарні вироби, робити мережива, шити одяг, ліпити з пластиліну, грати на різних музичних інструментах [3, с.67-68].
Загальновідомо, що основними шляхами й засобами естетичного виховання учнів у школі є уроки та заходи позакласної й позашкільної роботи через залучення дітей до участі в різних сферах художньо-творчої та виконавської діяльності на основі діагностики їх природних художніх нахилів і здібностей. Громадськість та педагогічні колективи винаходять і нові форми роботи з естетичного виховання школярів. Так, у Малій Білозірці, Запорізької області працює школа-гімназія “Дивосвіт”. Тут на основі української національної культури відроджуються традиції ремесел і народних промислів. Учні з задоволенням займаються гончарством, лозоплетінням, вишивкою, писанкарством тощо. Вони разом з односельцями закохані в народнопісенну творчість, глибоко усвідомлюють те, що до них дбайливо ставляться вихователі й радіють цьому та з натхненням беруться за виготовлення оригінальних художніх знарядь.
Школа, а тим більше батьки мають прищеплювати любов до прекрасного, любов до своєї родини, до осмислення учнями тієї діяльності, якою займаються батьки, до правильного розуміння родинних звичаїв. обрядів, до засвоєння таких культурних цінностей, як вивчення дитячого фольклору, народних ритмічно-ігрових рухів, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо. Варто, щоб дитина набувала в сім’ї належних морально-естетичних прикладів вчинків, переймала від батьків та дідів культурних звичок, прилучалася до засвоєння тих чи інших цікавих знань, набутого старшими досвіду. Батьки мають завжди пам’ятати, а вчителі – нагадувати їм, що атмосфера сім’ї, світ її захоплень, естетичні, зокрема художні смаки та інтереси, спрямовані на добро і творчість.
Краса добрих сімейних стосунків досить емоційно сприймається дітьми. Батьки для дітей – найперші й найважливіші та найавторитетніші у сприйнятті тих сімейних якостей, які передаються з покоління в покоління. Саме дитина є новатором у сприйнятті традиційних сімейних цінностей, звичаїв, обрядів, тих ідеальних набутків, які поважають і шанують в сім’ї та вважають взірцем для наслідування.
Кожна дитина у своєму подальшому житті завжди орієнтується на ті культурні здобутки, які шанувалися сім’єю. бо саме сім’я закріплює цю орієнтацію та насичує її впродовж усього життя. То ж саме в розвитку естетичного усвідомлення учнів школа має плідно використовувати усі засоби зв’зку з батьками.
Вихователям слід звернути увагу і на такі особливості, що кожна сім’я, кожна родина мають свою родову духовну програму, яка передається із покоління в покоління То ж традиційно сімейні звичаї та обряди досить багаті за змістом, духовним та емоційним вираженням. Вони є невичерпним джерелом формування естетичних почуттів, смаків та культурного досвіду особистості учня. У Київському колежі ім. В.Сухомлинського та багатьох школах Запорізької області висунуті перед батьками завдання родинного виховання. Це і турбота про те, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, володіла рідною мовою, елементарними знаннями про красу довкілля. Це і залучення дітей до участі в народних святах, обрядах, до світу знань через народні казки, пісні, прислів’я, приказки, загадки, а також створення сприятливої трудової атмосфери в сім’ї; формування морально-естетичних цінностей дитини з позицій добра, краси, справедливості, доброчесності, честі, людяності [6, с. 421].
Отже, сприймання та усвідомлення дитиною краси сімейного побуту та відроджуваної традиційної сімейної обрядовості є важливими складниками естетичної культури, без якої людські почуття залишаються байдужими до всього прекрасного і величного у житті. Директор Українського гуманітарного ліцею Київського університету імені Тараса Шевченка Ганна Сазоненко вважає, що сучасна педагогіка має повернутися до природних традиційних джерел виховання – родинної педагогіки, тому що родина є глибинним джерелом людського життя. У родині дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формується характер, світогляд, естетичні смаки, морально-етичні ідеали [7, с.14].
Як працюючим, так й майбутнім учителям важливо мати на увазі те, що родинні звичаї та обряди характеризуються особливою мистецько-педагогічною довершеністю. Сповнені високим емоційним зарядом сімейні звичаї та обряди підсвідомо та опосередковано проникають в душу людини, піднімають і облагороджують її почуття і вчинки, спонукають до благородних дій, до прекрасного. “Не обмежені в часі, вони діють на особу невідчутно, незалежно від її волі та бажань, оскільки сферою їх природного функціонування є родинний побут, а саме в цьому середовищі людина перебуває від перших днів життя і до останніх. Регулюючи взаємини між поколіннями і статями у будні та свята, вони виступають посередником, завдяки якому суспільні естетичні цінності стають набутком кожної особистості” [10, с. 14]. За визначенням Д.Чижевського, нашому народові генетично притаманні “емоціоналізм”, “чутливість на ліризм”, “які виявляються в естетизмі народного життя українців, їх обрядовості” [8, с. 49].
Естетичне виховання учнів, як й інші виховні напрями є досить складним педагогічним процесом. Свідомість створюється на основі набутих знань і нашого ставлення до осмислення цих знань. Часто учні можуть наче б то і розуміти розповіді та настанови вчителя про красу навколишньої дійсності, трудової діяльності, про вияв дбайливого ставлення до предметів побуту, до додержання культури поведінки, але у практичній поведінці вони не завжди слідують цим вказівкам. Тому для вихователів досить важливою є проблема переведення естетичних емоцій в естетичні дійства, тобто перетворення естетичних установок і критеріїв учня у регулятори всіх напрямів практичної діяльності, а для цього потрібно набувати глибоких знань з естетики та етики, засвоювати психолого-педагогічну науку управління навчально-виховним процесом.
Для здійснення належного естетичного виховання учнів потрібна і професійна науково-педагогічна підготовка майбутніх учителів, що здатні творчо мислити, фантазувати. проявляти ініціативність, працелюбність, готовність до повернення в школу скарбниці духовних і етнічних цінностей, естетичних надбань народу, зокрема фольклору.
Шукаючи шляхів якнайкращого розв’язання проблеми навчально-виховного процесу майбутніх учителів, зокрема підвищення рівня духовної культури молоді, у Бердянському педагогічному університеті настановна конференція з педагогічної практики студентів відбувається урочисто в актовому залі при відкритих дверях, у присутності представників ректорату, деканів і методистів, директорів та вчителів загальноосвітніх шкіл. Ідучи на педагогічну практику, студенти засвоюють цінні настанови щодо їх прилучення до краси педагогічної праці на освітянській ниві.
Щоб стати справжнім учителем, на думку професорсько-викладацького складу БДПУ, потрібно не тільки набути якісних знань в університеті, але й під час педагогічної практики кожному студенту домагатися пізнавати мистецтво любити дітей, бачити в них особистості, постійно виявляти в учнів способи пізнавально-трудової та морально-естетичної активності, спрямовувати їх на творення свого життя за законами краси.
Відшуковувати майбутнім учителям прикладів для наслідування не приходиться, вони досить поважно відчувають та добре розуміють, що під умілим керівництвом В.Крижка університет здобуває зразкових якостей, а вузівське середовище, в якому перебувають студенти, набуває повноцінного естетичного оформлення, починаючи від зовнішнього обліку університетських споруд і до студентського побуту в гуртожитку. Про це довідуються і учні загальноосвітніх шкіл міста, що беруть активну участь у різних виховних заходах університету.
У вихованні в учнів естетичних якостей учитель має надавати вихованцям можливість свободи вибору тих видів діяльності, у яких вони можуть реалізовувати себе як особистості. Звісно, що до цього їх спонукає творче використання української національної культури. У багатьох школах уже накопичується досвід роботи малих академій народних мистецтв, університетів народознавства, товариств народних умільців. Активно діють класи і школи кобзарів, сопілкарів, фольклорні ансамблі та етнографічні групи, вертепи. Учителі проводять з учнями подорожі до джерел рідного слова, уроки на природі ,уроки емоційної культури та мистецтвознавства.
Робота вчителя над естетичним вихованням учнів відзначатиметься якістю та повнотою тоді, коли братимуться до уваги святині духовної культури українського народу, його погляди та уявлення про прекрасне й спотворене у природі суспільстві й людині. Адже народні погляди на красу досить глибокі і багатогранні. Щоб переконатися в цьому, свого часу М.Стельмахович стверджував, що досить взяти до уваги хоча б ті численні оцінні порівняння, які широко побутують в обігу живого мовного спілкування, та змістові відтінки слів “краса”, “гарний”. Такий розгалужений апарат народного погляду на красу репрезентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, спрямованого на утвердження й розвиток прекрасного у природі, суспільстві й людині та усунення потворного через засудження негарного у вчинках і поведінці людей, суспільному житті, побуті, взаємовідносинах, непримиренному ставленні до злих явищ.
Народною педагогікою досить сильно і чітко виражена запобіжлива, профілактична лінія, яка спрямована на попередження потворних дій і вчинків. Учням переконливо і наполегливо слід розтлумачувати та привертати їхню увагу до численних народних прислів’їв, приказок, гумористичних і сатиричних оповідань та пісень, які висміюють та осуджують хиби і вади недостойної поведінки людини. Вихователі повинні також з особливою увагою актуалізувати і такі твори народної художньої творчості. які своїм педагогічним змістом і високохудожніми музично-поетичними засобами глибоко розкривають красу гарних людських вчинків, щирих почуттів, орієнтацію на спонукання працелюбства, високої моралі та естетичного самовдосконалення особистості. Цьому сприяють і життєдайні джерела календарно-обрядових свят, які сповнюють людські серця емоціями та почуттями піднесеності, радості, краси людських взаємин та естетичних ідеалів.
Розвивати естетичну свідомість учнів можна і на прекрасних зразках родинної обрядовості, зокрема при ознайомленні учнів з весільними звичаями. Як зазначають дослідники, вивчаючи різні документальні записи українського весілля, розучуючи та співаючи весільних пісень, розглядаючи українські костюми, рушники, скатертини, посуд і таке інше, учні матимуть змогу проникнутися почуттями гордості за національні особливості духовного життя українського народу, зрозуміти психічний склад та опоетизовування шлюбних відносин. Досить цікавими та улюбленими дійствами можуть стати інсценізації українського весілля, адже відомо, що учні проявляють велику активність під час театральних постановок.
Отже, якщо ми будемо по справжньому розкривати красу народних святинь, належним чином ознайомлювати молоде покоління з фольклорним багатством та розвивати бажання глибоко вивчати й естетично усвідомлювати звичаї, традиції, обряди, ремесла і промисли нашого народу, то й питання естетичного виховання та розвитку національної свідомості школярів буде успішно вирішуватись. А без знання своєї культури людина не може бути повноцінно розвинутою, а отже, вихованою.

ЛІТЕРАТУРА
1. Борев Ю.Б. Эстетика. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1981. – 399 с.
2. Верховинець В.М. Весняночка: Ігри з піснями для дітей дошк. і мол. шк. в. – 5-е вид. – К.: Муз. Україна, 1989. – 343 с.
3. Колесник О. Втілюючи програму естетичного виховання // Рідна школа, - 1997. - № 6. – С.67-68.
4. Локарєва Г.В., Жорнова О.І. Старовинна гра як засіб естетичного розвитку молодшого школяра // Матеріали конференції «Початкова освіта – шляхи розвитку» 10-12 квітня 1995 р. Частина Ш. – Запоріжжя, 1995. – С. 65-69.
5. Опанащук М. Концепція єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта. – 1998. - №1, - С. 2 –6.
6. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч. метод. посібник / Ред. рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст. голови), Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К., 1996. – 792 с.
7. Сазоненко Г. Виховання як цілісна система // Рідна школа, - 2002. - № 5-6. – С.14-15.
8.Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – 2-е вид. – Мюнхен, 1983. – 254 с.
9. Эстетическая культура и эстетическое воспитание: Кн. для учителя. / Сост. Г.С.Лабковская. – М.: Просвещение, 1983. – 304 с.
10. Яценко Т. “Темного лугу калина, чесного батька дитина…”: Родинне виховання засобами народної обрядовості // Рідна шк., - 1997. - № 7-8. – С. 14-18.