Запрошуємо взяти участь у І Міжнародній науково–практичній інтернет-конференції «Розвиток економічного та соціального середовища в сучасних умовах»
Document Actions
УПРОВАДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ ДО ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ
І.О.Мамаєва,
асистент
(Бердянський державний
педагогічний університет)
УПРОВАДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ
ДО ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ
Соціально-економічні перетворення в Україні зумовлюють значні зміни у системі вищої освіти. “Наше сьогодення вимагає від національної вищої школи взагалі і від кожного навчального закладу, спираючись на кращі традиції й досягнення освіти та психолого-педагогічної науки, кардинально переглянути сам підхід до організації навчально-виховного процесу, до змісту фахової підготовки і виховання студентської молоді, до розробки і впровадження перспективних технологій навчання” [9].
Орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти – ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття, – відзначалося на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти. Гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом усієї системи освіти.
Система освіти спрямована не тільки на підготовку, але й на постійний розвиток особистості як активного суб’єкту праці, пізнання, спілкування.
Конституція України [Ст. 21, 22, 23, 24, 27, 28, 29, 30, 34, 35, 36, 43, 45, 48, 53, 54] проголошує вищою цінністю в ієрархії демократичних цінностей – особистість людини, її свободу і права.
Нагальність питання особистості розглядається в працях О.Бала, І.Беха, І.Єрмакова, М.Кларіна, Н.Коломінського, В.Костюка, В.Кременя, А.Лосєва, А.Маслоу, О.Сухомлинської, І.Якіманської, С.Подмазіна, О.Семашко, В.Рибалки.
Як вважає І.Бех, поняття людської особистості є багатосмисловим. Процес розвитку особистості – явище багатомірне; воно визначається впливами різного ступеня широти: від найбільш загальних, соціальних чинників до індивідуальних, вузько спрямованих [3, с. 17].
О.Лосєв розуміє під особистістю певну самосвідомість, причому самосвідомість, пов’язану не з фізичними характеристиками людини, хоч це й важливо, а з її морально-духовним складом. Така самосвідомість і є корелятором розвиненої особистості як суб’єкта вільного й морально відповідального вчинку [7, с. 356].
Російський філософ М.Бердяєв зазначав: “...особистість є категорія аксіологічна, оціночна. Особистість не може мислити ні біологічно, ні психологічно, ні соціологічно. Особистість – духовна і передбачає існування світу. Цінність особистості євища ієрархічна цінність у світі, цінність духовного порядку” [2, с. 62].
Особистість – це вищий зміст і ціль буття, і це дійсно має складати цільову та значеннєву основу її буття. Онтологічно основу особистості складає суб'єктивність – уроджена (зафіксована в генах) якість індивіда, що полягає у прагненні до утвердження й розвитку свого Я як особистості, а розвиток особистості (розвиток – не виникнення), дійсно відбувається у взаємодії індивіда з наявним буттям. Іншими словами, особистість – це не порожнеча, заповнювана ззовні. Особистість – це споконвічно існуюча цілісність, яка утворюється у взаємодії із зовнішнім [10, с. 107].
Особистість не є цілісність, обумовлена генотипічно: особистістю не народжуються, нею стають. Тому ми й не говоримо про особистість немовляти або про особистість дитини, хоча риси індивідуальності виявляються на ранніх ступенях онтогенезу не менш яскраво, ніж на більш пізніх вікових етапах. Особистість – відносно пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Фундаментальна особливість того специфічного утворення, що ми називаємо особистістю, визначається природою самих відносин, що його породжують: це специфічні для людини суспільні відносини, в які вона вступає у своїй предметній діяльності.
В основі особистості лежать стосунки співпідпорядкованості людських діяльностей, породжувані ходом їхнього розвитку. Ця підпорядкованість, ієрархія діяльностей відповідає ієрархії спонукань і мотивів – тим, у чому опредмечена та або інша потреба [10, с. 108].
Повноцінна особистість починається на тому етапі розвитку людини, коли в неї виникають цілі та цінності життя, спрямовані на позитивне майбутнє.
Особистість повинна вміти самостійно будувати своє життя, визнаючи його стратегію відповідно до своїх уявлень про щастя, добро, любов. Повноцінна особистість починається на тому етапі розвитку людини, коли в неї виникають цілі та цінності життя, спрямовані на позитивне майбутнє. Виявлення особистісних та професійно-педагогічних орієнтацій сьогодні ускладнюється ще й тим, що вивчення закономірностей і “технологій” організації внутрішнього світу людини як особистості, що реалізує себе в основному в професійній діяльності, нині, по суті, тільки починається.
Виходячи з виявленої тенденції розвитку державного управління в напрямку орієнтації на особистість, суспільні потреби, інтереси особистості, можна стверджувати, що поява нових підходів обумовлена пошуком умов, які забезпечують ефективність стійких автономних, самодостатніх освітніх систем, що саморозвиваються, (університети, компоненти університету, компоненти освітнього процесу) [1].
Ознаками управління кінця XX–XXI століть є раціоналізація, гуманізація, системність та концептуальність управління. Людина перестає бути засобом управління і стає його метою.
У зв’язку з цим актуальною є підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі управління. Особливості суспільного життя ставлять жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей менеджера освіти.
В управлінні існує людиноцентристський підхід, що має предметом дослідження особистість людини (керуючого та керованого) (Р.Шакуров, В.Лазарєв, Н.Немова, П.Третьяков, Ю.Конаржевський, Т.Шамова та ін.).
Сутність людиноцентристського підходу полягає в тому, що центром уваги в управлінні стає людина. Даний підхід спирається на теорію і практику менеджменту, в якому досить добре розроблена поведінкова сторона діяльності менеджера, що орієнтується у своїй роботі на повагу, довіру, успіх [12].
Особистісний (людський) фактор – це складний сплав ділових якостей, спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій спеціаліста, його емоційних та психічних станів; проявляється цей фактор у повсякденній взаємодії, співробітництві, спілкуванні з колегами, учнями, в організації різних видів пізнавальної та культурно-дозвільної діяльності, в оціночних судженнях, в особистих симпатіях і антипатіях, у прийнятті та реалізації рішень, у багатьох найтонших нюансах, з яких складається професійний, діловий портрет менеджера, стиль його професійної діяльності і взаємовідносин з педагогічним колективом, учнями та їх батьками, з різними державними та громадськими організаціями [11, с. 88].
Серед особистісних особливостей виділяються: лідерство, впевненість у собі, наполегливість та вміння переконувати, прагнення взяти відповідальність на себе. Серед динамічних особливостей психічних процесів найбільш важливими є здатність до тривалої напруженої роботи, вміння “тримати удари” та швидко включатися в нову діяльність.
А.Кондратенков уважає, що головними особистісними характеристиками вчителя, які є ціннісними орієнтирами його професійної діяльності, виступають “щедрість душі, любов і постійний інтерес до дітей, готовність віддавати усі свої сили їх розвитку” [5, с. 27].
Особистість менеджера постає як система, що сама розвивається і регулюється, цілеспрямована активність якої в професійній сфері піднімається на рівень свідомої діяльності, якаобирає сама собі цінності. Але для цього необхідні принаймні такі умови: наявність професійних цілей, установок, ідей, задумів, потреб, пов’язаних з виконанням місії менеджера; достатньо розвинуті сутнісні сили, що дозволяють здійснювати формуючий вплив, свобода вибору у здійсненні своїх планів; моральна позиція, яка орієнтує на використання технологій навчання й виховання лише на благо людини тощо [11, с. 94-95].
Сучасна система підготовки менеджерів освіти характеризується тим, що вона намагається підігнати кожного слухача під загальний віртуальний зразок, який уявляється як ідеал керівника. Разом з тим, у дослідженні процесу підготовки майбутніх управлінців є низка проблем, які вимагають глибокого наукового вивчення. Аналіз науково-педагогічної літератури, стану підготовки менеджерів освіти показав, що існує суперечність між соціальним замовленням на підвищення ефективності управління, з одного боку, та станом організації підготовки керівних кадрів, необхідних для ефективного розв’язання управлінсько-педагогічних завдань, з іншого [6, с. 3-5].
Існуючі системи підготовки менеджерів освіти не забезпечують необхідного рівня знань, умінь та навичок. Найістотнішими їх недоліками є: фрагментарність, відсутність синергетичного, системного підходу до наукового обґрунтування змісту підготовки; необґрунтованість поєднання загальнотеоретичного і специфічного компонентів у змісті навчання; недооцінка необхідності формування системного бачення перспективного розвитку освітнього закладу, розвитку стратегічного мислення та навичок індивідуального і групового спілкування; незабезпеченість центрів підготовки менеджерів освіти програмами, методичними та навчальними матеріалами.
Дидактичне обґрунтування змісту підготовки менеджерів освіти, зумовлене вимогами науково-технічного прогресу до підготовки управлінця, передбачає осмислення професійно-кваліфікованих та особистісно-необхідних якостей, які забезпечували б здійснення управлінських дій з метою ефективного функціонування педагогічних об’єктів.
Головними принципами формування змісту підготовки менеджерів освіти є: його відповідність потребам суспільства; діалектична єдність змістової та процесуальної сторін навчання; структурна єдність змісту підготовки менеджерів освіти на різних рівнях його формування [6, с. 10-11].
Розглядаючи інваріантність підходів до оцінки менеджера у галузі освіти, ми виходимо з того, що розвиток особистості – це діалектичний процес кількісних та якісних змін в її структурі, який характеризується формуванням новоутворень, що є умовами успішного вирішення важливих питань праці й життя (О.Ухтомський, Л.Виготський, Д.Узнадзе). Саме цей факт переходу особистості на новий, більш високий рівень усвідомлення власної поведінки та діяльності, саморегуляції є проявом її розвитку.
Згідно з принципом особистісно-діяльнісного підходу для саморозвитку особистості менеджера освіти важливим є усвідомлення керівником певної суперечності між вимогами до нього з боку професійної управлінської діяльності і реальним рівнем його розвитку. У такому випадку суперечність між усвідомленою потребою відповідати вимогам професійної управлінської діяльності та реальним рівнем стає психологічним механізмом, рушійною силою розвитку особистості керівника освіти. Взагалі розвиток особистості – це завжди саморозвиток [4, с. 200-201].
Наші дослідження вітчизняної та зарубіжної практики засвідчують надзвичайну складність процесу підготовки менеджерів освіти. Так, загалом визначені основні риси, якими має володіти менеджер, “поля” та функції його діяльності. Напрацьовані і критерії оцінки діяльності менеджера. Але про завершеність підготовки менеджера освіти, безперечно, говорити рано. Подобається комусь це, чи ні, але менеджер – це товар, продукт (М.Мескон, Ф.Хедоурі, П.Дракер). Освітня система будь-якого рівня не бажає приймати “до вжитку” неякісний товар. Тому за велінням часу до підготовки менеджерів активно запроваджується особистісний підхід, який гарантує певну персоніфікацію менеджера як індивідуального продукту для соціуму.
О.Дусавицький, І.Бех прогнозують у ХХІ столітті еру особистісно орієнтованої освіти, побудованої на принципах ціннісної орієнтації. Що ми маємо у реальній практиці на початку цієї ери? Маємо досить жалюгідну картину. Керівників закладів освіти, як і раніше, призначають без дотримання конкурсних вимог. Продовжується панування партійних, політичних підходів.
Видатні постаті організаторів успішної освіти – В.Сухомлинський, В.Шаталов, О.Захаренко менеджерських “гімназій” не закінчували, проте вони визначали своєю месіанською діяльністю провідну освітню парадигму другої половини ХХ століття. Маємо застерегу, що при збереженні директивних, традиційних підходів до підготовки сучасних менеджерів освіти на часі може виникнути проблема, аналогічна тій, яка склалася в Україні із підготовкою юристів та економістів.
Його величність “вал” однозначно веде до дискредитації підготовки якісних менеджерів. За висловом А.Маслоу: “У кожного століття, за винятком нашого, був свій ідеал – святого, героя, аристократа, лицаря, містика. У нас лишилася тільки “людина без проблем”, яка вміє добре пристосуватися, блідий і сумнівний сурогат ідеалу. Не менш істинним є й інше: “хворі” індивіди роблять свою цивілізацію ще більш “хворою” [8, с. 29].
Сьогодні ми маємо всі підстави говорити про становлення парадигми особистісно орієнтованої освіти. Причому мова йде не тільки про розробку теоретичної моделі, проведенні відповідних досліджень, але й про процес швидкого впровадження досягнень науки в практику, а іноді навіть про випередження експериментально-практичної діяльності з побудови особистісно орієнтованого освітнього процесу в освітніх установах у порівнянні з розробками у фундаментальній науці. З одного боку, цей факт свідчить про необхідність якнайшвидшого філософського й наукового осмислення феномена особистісно орієнтованої освіти; з іншого боку, це свідчить про реальність становлення нової парадигми освіти як соціального феномена.
Отже, мета особистісно орієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка здійснює їх відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних особистісних цінностей. Метою особистісно орієнтованої освіти є не формування і навіть не виховання, а перебування, підтримка, розвиток людини в людині й розвиток у ній механізмів самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та інших, необхідних для становлення самобутнього особистісного образу й діалогічного, безпечного способу взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією [10, с. 142].
У підготовці менеджерів освіти в магістратурі за спеціальністю “Управління навчальним закладом” використовується авторська експериментальна програма (І.Мамаєва), в основу якої покладено такі принципи особистісно орієнтованої освіти, як принцип гуманізму, принцип реалізму, принцип діяльності, принцип самоорганізації складних систем, принцип діалектичного редукціонізму, принцип ціннісно-цільової сутності пізнання, принцип інтегративності, принцип діалогової взаємодії. Ці принципи закладені в дидактичний зміст і мають забезпечити успішне становлення менеджера освіти. Самі по собі знання, набуті в магістратурі, ще не можуть гарантувати успіху.
З цього приводу М.Шеллер писав: “… існують три вищі цілі становлення, яким знання може і повинно слугувати. По-перше, становленню і повному розвитку особистості, яка “знає” – це “освітнє знання”. По-друге, становленню світу та позачасовому становленню вищої основи світу… без чого не можна прийти до визначення власного становлення. І, нарешті, по-третє, … те саме знання, яке так званий прагматизм односторонньо, якщо тільки не виключно, має на увазі. Це – “наукове знання” – знання позитивної науки, знання заради панування або знання заради досягнень” [10, с. 21].
При цьому ми відстоюємо позицію нетотожності особистісно орієнтованого та індивідуального підходів. Останній полягає в адаптації навчального процесу до індивідуальності менеджера. І тому індивідуальний підхід є складовою частиною особистісного, який є більш широким та повноважним і будується на синергетичних засадах, що розглядають людину як безкінечно велику відкриту систему.
Прагматична спрямованість на успіх, адаптивність поведінки, креативність вчинків та дивергентне мислення - основні, на нашу думку, компоненти професійної структури сучасного менеджера освіти і результат його підготовки в стінах ВНЗ.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аксіологічний потенціал державного управління освітою. Навч. посіб. / В.В.Крижко, І.О.Мамаєва – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.
2. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 193 с.
3. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.
4. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект): [Монографія]. – К.: МАУП, 2000. – 286 с.
5. Кондратенков А.Е. Труд и талант учителя. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1989. – 208 с.
6. Кривко М.П. Організаційно-педагогічні основи індивідуалізації підготовки менеджерів освіти шкільного рівня: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01; 13.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 22 с.
7. Лосев А.Ф. Философия, мифология, культура. – М.: Просвещение, 1991. – 440 с.
8. Маслоу А. Психология бытия. – М.: Просвещение, 1997. – 192 с.
9. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / С.О.Сисоєва, А.М.Алексюк, П.В.Воловик, О.Г.Кульчицька, Л.Є.Сігаєва, Я.Д.Цехмістер та ін. За ред. С.О.Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – 502 с.
10. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250 с.
11. Селіверстова Н.І. Підготовка менеджерів у альтернативній школі. – Запоріжжя, 1999. – 160 с.
12. Сніцар Л.П Філософія сучасної освіти (зміст та структура курсу). Науково-метод. посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 55 с.
УДК 371.13
by
melechko
—
last modified
2006-10-23 09:05
