11 міжнародний пленер ім. І.І.Бродського «Оксамитовий сезон»
Document Actions
ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ
О.В.Малицька,
кандидат педагогічних наук
(Бердянський державний
педагогічний університет)
ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У особистісно орієнтованому ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ
На сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається тенденція переходу до гуманістичної освіти, основою якої є збереження, трансляція й набуття духовних особистісних цінностей. Метою навчання в такому контексті має бути послідовна реалізація гуманістичного принципу – дбайливе ставлення до внутрішнього світу дитини, її інтересів і потреб, збагачення її духовного потенціалу. Досягненню цієї мети сприяє впровадження в освітньому процесі особистісно-орієнтованого підходу, спрямованого на цілісний розвиток особистості учня. Освітній процес за таких умов має на меті створення ситуацій для розвитку особистості, в яких вихованець набуває можливостей оволодіти досвідом особистісного ставлення до навколишньої дійсності.
Ідея особистісно орієнтованого підходу набула останнім часом статусу найважливішого методологічного принципу й посідає значне місце в педагогічних та психологічних розробках. У дослідженнях низки вітчизняних та зарубіжних учених (К.Абульханової-Славської, В.Загвязинського, І.Кона, Д.Зембицького, В.Кан-Каліка, О.Петровського, О.Мудріка, Н.Роджерс, М.Боуэн та інших) розкривається сутність особистісного підходу в навчально-виховному процесі, його значення як базової ціннісної орієнтації сучасного педагога, визначаються умови гуманістичної взаємодії вчителя з учнем, її психологічні принципи.
Аналіз сучасної літератури дозволяє виділити основні ознаки особистісно орієнтованої освіти: головна мета навчання – розвиток особистості учня; особистість виступає як системоутворюючий фактор організації всього освітнього процесу; учні та педагоги є рівноправними суб'єктами освітнього процесу; провідними мотивами особистісно орієнтованої освіти, її ціннісним змістом є саморозвиток і самореалізація всіх суб'єктів навчання.
Особистісно орієнтована освіта повною мірою торкається проблем естетизації навколишнього середовища, розвитку естетичної культури людини.
У дослідженнях В.Бєхтєрєва, М.Кагана, В.Краєвського, О.Мєлік-Пашаєва, Б.Нєменського розкрито нерозривний зв'язок між гуманізацією сучасного освітнього процесу й естетичним розвитком особистості. Встановлено, що естетична культура містить у собі такі якості, як творчий потенціал, власний світогляд, інтелектуальність, потреба в самореалізації, особистісна позиція, які є визначальними факторами гуманізму в соціальному середовищі.
У понятті «естетичне виховання» ключовою дефініцією є «естетичне» – метакатегорія естетики, що аналізує емоційно-ціннісне ставлення людини до навколишньої дійсності та її потенційні здібності до творчості. Крім того, «естетичне» визначається як найважливіший елемент загальної культури людини, а також як одна з функцій мистецтва, що потенційно формує творчу особистість, яка самореалізується в процесі соціалізації.
У педагогічній літературі «естетичне виховання» у вузькому сенсі розглядається як соціально визначена цілеспрямована підготовка людини до естетичного сприйняття мистецтва. У більш широкому сенсі – це соціально й культурно обумовлена частина процесу соціалізації, яка формує в людини емоційно-ціннісне ставлення до дійсності, спрямована на активізацію сутнісних сил людини, що розвивають її здібності до художньої творчості, до повноцінного якісного перетворення соціокультурного простору, суб'єктом якого вона є.
Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури виявив, що в теорії педагогіки естетичне виховання трактується на основі розуміння його як формування естетичного ставлення людини до дійсності. Сучасна педагогіка розглядає естетичне виховання як один з універсальних аспектів культури особистості, що забезпечує її рівень відповідно до соціального й психофізичного розвитку людини під упливом мистецтва та інших об'єктів і явищ реальності [2, с. 625].
На основі аналізу сучасних досліджень з проблем художньої педагогіки можна визначити естетичне виховання як цілеспрямований процес формування людини, здатної з позицій естетичного ідеалу не тільки сприймати прекрасне, але жити й творити за законами краси (Б.Ліхачов). Естетична культура трактується в літературі як сукупність усіх аспектів матеріального та духовного життя, які безпосередньо впливають на людину і сприяють формуванню в неї специфічних духовних сил, спрямованих на сприймання, розуміння та створення різноманітних конкретно-почуттєвих цінностей.
У структурі естетичної культури особистості можна виділити функціональні елементи: естетичну свідомість, що включає в себе естетичне сприйняття; естетичні емоції та почуття; естетичну потребу; естетичну діяльність; естетичну оцінку; естетичний смак; естетичний ідеал. Особистість, що визначається естетичною культурою, характеризується, в першу чергу, розвиненістю естетичної свідомості й активністю в естетичній діяльності. Таким чином, особистість як суб'єкт освітнього процесу формує та саморозвиває свою естетичну культуру шляхом особистісного діяльнісного ставлення до процесів та явищ, які відбуваються в навколишньому середовищі.
У зв'язку з цим виділяються два рівні, що визначають естетичну культуру особистості: естетична діяльність, що знаходить своє відтворення в духовній і матеріальній діяльності людини, та естетична свідомість. Остання має соціальний характер, який визначається тим, що за допомогою мистецтва відбувається реалізація та опанування духовним досвідом людства. Крім того, естетична свідомість характеризується також і суб'єктивними рисами, які виявляються в розвитку та проявах індивідуальності особистості та можуть бути реалізовані в особистісно орієнтованій освіті.
Аналізуючи функції естетичного виховання й естетичної культури в системі особистісно орієнтованої освіти, можна виділити основні критерії естетично розвинутої особистості. Це естетична свідомість, естетичні почуття та естетична діяльність, які у своїй взаємодії створюють всю систему загальних естетичних якостей. Критеріальні оцінки естетичного розвитку повинні всебічно охоплювати різноманітні прояви особистості стосовно до природи, суспільства, власності, праці, себе. Роль особистісно-орієнтованого освітнього процесу в естетичному розвитку особистості визначається створенням педагогічних умов, що забезпечують можливість естетичного розвитку особистості з опорою на допомогу та підтримку педагога.
Проблема естетичної підготовки майбутніх учителів є актуальною впродовж багатьох десятиліть. Ще в XIX столітті в педагогічних концепціях діячів російської освіти (К.Ушинського, М.Чернишевського, Л.Толстого та інших) проблемам естетичного виховання майбутніх педагогів приділялася належна увага. Видатні педагоги П.Каптєрєв, П.Лесгафт уважали залучення молоді до мистецтва необхідною складовою частиною професійної педагогічної освіти. Їх ідеї знайшли своє продовження в створенні та впровадженні системи естетичного виховання в радянській школі в 20-30-ті роки минулого століття. У дослідженнях педагогів-практиків радянських часів (В.Бакушинський, С.Шацький, П.Блонський та ін.) розглянуто нагальні проблеми естетичного виховання майбутнього педагога – його сутність, завдання, принципи, методи, засоби реалізації.
Останнім часом у зв’язку з процесами оновлення й реформування освіти проблеми естетичної підготовки вчителя набувають все більшої значущості. Необхідність звернення до питань естетичного виховання в професійній педагогічній освітній системі відзначають як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Ними досліджуються різні аспекти цієї галузі: естетична й художня культура вчителя; формування творчих здібностей студентів у процесі естетичних видів діяльності; організація естетичної діяльності студентів; розвиток естетичних емоцій і почуттів майбутніх учителів; формування в них естетичної потреби; естетична самоосвіта студентів.
Однак, як свідчить аналіз навчально-виховного процесу ВНЗ, рівень естетичної культури студентів не відповідає сучасним вимогам, що виявляється в недостатньому усвідомленні майбутніми вчителями ролі естетичного виховання в розвитку школярів. Причинами такого стану є недостатнє ознайомлення студентів з основами естетики, теорією та практикою естетичного виховання в школі й ВНЗ, можливостями мистецтва у вирішенні завдань, поставлених сучасною школою перед учителем, а також відсутністю передумов для творчої самореалізації й самовиховання студентів.
У педагогічній літературі існують різні думки про засоби досягнення естетичного розвитку особистості в освітньо-виховному процесі ВНЗ. Предметами, що цілеспрямовано формують естетичну культуру особистості студента, традиційно вважаються предмети естетичного циклу. Деякі дослідники стверджують, що естетичний потенціал містять у собі всі предмети гуманітарного циклу. І зовсім далекими від естетики предметами в сучасному освітньо-виховному процесі є предмети психолого-педагогічного та природничо-наукового циклу.
Але в навчальному плані підготовки майбутніх учителів відводиться недостатньо часу на належне та якісне вивчення ними предметів естетичного циклу. Отже, виникає проблема: з одного боку, є потреба сучасного суспільства, школи в естетично розвиненому вчителеві, з іншого – в навчально-виховному процесі ВНЗ спостерігається гострий дефіцит навчального часу. Розв’язання цієї проблеми вбачається в переосмисленні традиційного підходу до освітньо-виховного процесу. Для естетичного розвитку особистості в освітньому просторі ВНЗ належні передумови створюють принципи сучасної особистісно орієнтованої освіти, серед яких можна виділити особистісний підхід – звернення всіх компонентів навчання до особистості студента, культурологічний підхід – наповнення змісту освіти загальнолюдськими культурними цінностями й змістами, вітагенний підхід – посилення зв'язків навчання з життям, нерозривний зв'язок матеріалу, який вивчається, з індивідуальним досвідом прояву естетичних почуттів і переживань вихованця.
Особистісний підхід в організації освітнього процесу акцентує увагу на реалізацію низки основних принципів цінності й унікальності особистості, орієнтацію на зону найближчого розвитку, суб'єктність і емоційно-ціннісну орієнтацію. При цьому діяльність у педагогічній системі "викладач – студент" має бути побудована на принципах співробітництва, що вимагає творчої активності викладача на всіх етапах навчально-пізнавальної та професійно-практичної діяльності.
Сучасні тенденції розвитку системи педагогічної освіти потребують виховання майбутнього педагога як суб'єкта, що реалізує в педагогічній професії свій спосіб життєдіяльності. За таких умов нагальним є формування в майбутніх учителів орієнтації на особистісний підхід у естетичному вихованні школярів. Підготовка майбутнього педагога до реалізації особистісно орієнтованого підходу ґрунтується перш за все на глибокому засвоєнні ним аксіологічного потенціалу цього підходу.
Орієнтація на особистісний підхід у естетичному вихованні школярів є найважливішою змістовою характеристикою соціально-професійної спрямованості особистості майбутнього вчителя та визначає якість його загальнопедагогічної підготовки.
Підготовка студентів до реалізації особистісного підходу в естетичному вихованні учнів передбачає формування єдності раціонально-логічного та ціннісного у свідомості, мисленні; формування в них ціннісного ставлення до людини (учня) з виділенням системоутворюючого компонента цілісної педагогічної та моральної рефлексії вчителя як найважливішої якості регуляції, вибору й оцінки результатів діяльності за критеріями розвитку учня.
Основними способами формування в студента орієнтації на особистісний підхід у естетичному вихованні школярів є посилення установок, що характеризують гуманне ставлення до учня й до самого себе як до особистості; перетворення негативного ставлення до учня й до самого себе в позитивне; усвідомлення студентом незаперечної цінності унікального, неповторного світу кожної людини й відповідного, гуманного ставлення до нього. Активна взаємодія з навколишнім середовищем здатна в сучасних умовах істотно вплинути на розвиток естетичного ставлення вихованця не тільки до природи, об'єктів і явищ дійсності, але й, що є найважливішим, до людини, через його універсальність, цілісність, інтегративність, і за таких умов є найефективнішим засобом формування в студентів орієнтації на особистісний підхід в естетичному вихованні школярів.
Аксіологічна спрямованість культурологічного підходу виступає важливою умовою не тільки для загального розуміння майбутнім учителем актуальних проблем художньої культури, але також і для вироблення власних ціннісних позицій та орієнтирів, важливих, насамперед, із професійно-педагогічної точки зору. Впровадження культурологічного підходу в навчально-виховний процес підготовки майбутніх учителів надає можливість студентам не лише одержати різнобічні уявлення про різномасштабні процеси художньої культури, але й установити взаємозв'язок мистецтвознавчих явищ з іншими явищами соціокультурної сфери. Потенціал культурологічного підходу виявляється в осмисленні комплексу ціннісних засобів і механізмів різних художніх явищ, що певним чином позначається на ціннісно-мотиваційних аспектах професійної діяльності вчителя.
В останні роки в педагогічній практиці все більшого поширення, розвитку та застосування набуває так звана „вітагенна освіта”, основним методологічним принципом якої є навчання з опорою на життєвий досвід, набутий людиною в усіх сферах життєдіяльності. Використання об’єктів та явищ навколишнього середовища як навчального простору дозволяє долати дефіцит продуктивної предметної діяльності й емоційно-почуттєвого досвіду в повсякденному процесі соціалізації особистості [3].
Аналіз сучасних зарубіжних і вітчизняних досліджень із проблем естетичного виховання виявляє прагнення вчених усунути роз'єднання психолого-педагогічної теорії й практики, руйнування зв'язків між життям і пізнанням, яке має останнім часом тенденцію поширення в освітніх установах. Предметна практична діяльність, заснована на вітагенному підході, сприяє подоланню поділу когнітивного та емоційного в навчальному процесі.
«Естетична практика виконує подвійну функцію: предметна діяльність, з одного боку, веде до активізації почуттєвого сприйняття й конкретизації досвіду суб’єкта через символічне зображення; з іншого боку, естетична діяльність надає йому можливостей для вираження суб'єктивності, фантазії та емоцій. Без емоційної ідентифікації з практичною діяльністю й бажання щось „створити” не можна навчитися й думати. Реальність – це не тільки те, що людина бачить навколо себе – світ предметів, але й невидиме: відносини, почуття, думки, умовності, зв'язки, всі психофізичні переживання» [3, с. 198]. Таким чином, об'єктом естетичної практики виступає, згідно з принципом вітагенності, не тільки видимий, але й почуттєвий, уявний, тобто внутрішній світ людини.
Найважливішим завданням естетичного виховання, спрямованим на створення умов для гуманного життя, що характеризується культурою суспільних відношень і глобальною естетичністю з позицій вітагенного підходу, є прагнення навчити людину бачити, сприймати, оцінювати й відбирати естетичні об'єкти в навколишньому середовищі, розуміти їхнє місце й роль у соціокультурному просторі. Естетичне ставлення до навколишнього середовища через його універсальність, цілісність здатне істотно вплинути на естетичний розвиток особистості, оскільки естетичне виховання по своїй суті покликано допомогти вихованцеві в процесі соціалізації.
Таким чином, у сучасних умовах особистісно орієнтованої освіти в естетичному вихованні студентів педагогічного ВНЗ необхідна інтенсивна інтеграція, що передбачає залучення в навчально-виховному процесі не лише об’єктів та явищ мистецтва, але й прекрасного в людині, ландшафтах, об'єктах і явищах дійсності, стимулювання всіх форм почуттєвого сприйняття та діяльності. Об'єктом естетичної практики студентів має бути як реальний, існуючий світ, так і уявний, що включає переживання, бажання, фантазії особистості, свідоме й несвідоме, емоційне й інтелектуальне, індивідуальне та суспільне.
Крім того, залучення студентів до естетичних цінностей крізь призму предметів природничо-наукового циклу є одним із способів подолання дефіциту часу на предмети естетичного циклу, що дозволяє прилучатися до інтелектуальної краси шляхом емоційних переживань, радості колективної творчості, наукового пошуку й сприяє творчості й особистісному розвитку студента. Основними компонентами змісту навчання, що забезпечують естетичний розвиток студентів у процесі вивчення предметів природничо-наукового циклу, виступають насиченість досліджуваного матеріалу естетичною інформацією; взаємозв'язок завдань, що вирішуються, з процесами, які мають місце в навколишньому світі; використання методів і технологій особистісно орієнтованого навчання, включення студентів у процеси усвідомлення естетичних цінностей і змістів; організація творчої роботи студентів, що дозволяє виявити кожному з них свою індивідуальність.
Таким чином, ефективна організація процесу естетичного розвитку особистості студента в контексті особистісно орієнтованої освіти має ґрунтуватися на таких концептуальних напрямках:
– створення особистісно орієнтованих ситуацій у навчанні, які вимагають від студентів критичного й проблемного мислення, оцінної та рефлексивної діяльності естетичної свідомості та інших компонентів естетичного розвитку особистості;
– наповнення змісту освіти загальнокультурними цінностями людства;
– активізація естетичного ставлення студента до навколишньої дійсності як системоутворюючого компонента його естетичного розвитку та становлення;
– естетичний розвиток особистості студента як у цілісному освітньому процесі, так і в усіх його складових.
ЛІТЕРАТУРА
1. Мысли про эстетику // Витагенные педагогические технологии / Сост. Г.В.Кабаева, B.C.Кукушин. – Ростов н/Д: Пегас, 1999. – 273 с.
2. Российская педагогическая энциклопедия: В 2-х т. / Гл. ред. В.В.Давыдов. – Т.2. – М., 1999. – 625 с.
3. Современные концепции эстетического воспитания / Отв. ред. Н.И.Киященко. – М., 1998. – 313 с.
4. Шепеленко Д.А. Эстетическое развитие личности и его роль в гуманизации школы // Тезисы докладов и сообщений. – Новочеркасск: Изд-во НГМА, 1998. – С. 105-112.
by
melechko
—
last modified
2006-10-23 09:05
