Berdyansk State Pedagogical University
You are here: Home → Scientific publication → Психологія №1'2005 → ПРОЯВИ ДИТЯЧОЇ ДЕПРЕСІЇ
Navigation
 
Document Actions

ПРОЯВИ ДИТЯЧОЇ ДЕПРЕСІЇ

Л.М.Томіч,
кандидат медичних наук,
доцент
(Бердянський державний
педагогічний університет)
 
ПРОЯВИ ДИТЯЧОЇ ДЕПРЕСІЇ
 
Депресія – афективний синдром, в основі якого лежить знижений (пригнічений, тужливий, тривожний, боязкий чи байдужий) настрій. Класичний депресивний синдром визначається тугою, що виступає у сполученні з ідеаторною і моторною загальмованістю (депресивна тріада), зниженням вітального тонусу, ідеями самознищення, а також різноманітними соматовегетативными розладами. Усього 30-40 років тому багато дитячих психіатрів відкидали можливість виникнення депресії в дитячому віці, вважаючи її властивою тільки зрілій особистості. Сьогодні доведено, що депресивні розлади, в тому числі ендогенні, можуть виникати в будь-якому віковому періоді дитинства, у психопатологічних своєрідних формах, зумовлених патопластичним впливом еволютивної особистісної динаміки. Депресії у дітей і підлітків важко розпізнаються, по-перше, через те, що змішуються з "нормальними" віковими змінами, а по-друге, в силу їхньої власної специфіки, зумовленої віком виникнення. Тим часом депресії надзвичайно поширені в дитячому віці, на що вказують дані про частоту депресивних станів у школярів: від 20 до 85% популяції, а також відомості про наростаючу кількість самогубств у препубертатному і підлітковому віці.
Актуальність статті зумовлена недостатньою поінформованістю фахівців, що постійно працюють з дітьми, насамперед вихователів, педагогів, лікарів-педіатрів, а найчастіше – дефектологів і психологів, про прояви, небезпеки, наслідки і можливості лікування дитячих депресій. Нерозпізнані (часто з вини батьків і педагогів) депресивні розлади, що особливо повторюються, чи затяжні ендогенні ефективні фази у віці "первинної соціалізації" призводять до важких форм дезадаптації, що мають незворотній характер.
Ця робота базується на аналізі 487 депресивних станів, перенесених 204 дітьми (у рамках реактивної і невротичної депресії).
Депресії в дитинстві в основному розвиваються поступово, після більш-менш тривалого періоду провісників, під час якого депресивна симптоматика мала стертий, фрагментарний характер. На перший план виступали вегетативні розлади, що обмежуються порушенням сну, апетиту і терморегуляції, і уривчасті, непостійні соматичні скарги, що супроводжувалися слізливістю, невиразними скаргами на нудьгу, періодами мовчазності й відгородженістю. Такі діти ніколи не потрапляли в поле зору дитячих психіатрів, оскільки початкові етапи депресії звичайно розцінювалися як соматичне захворювання чи астенічний стан після перенесеного соматичного захворювання. Тим часом на ранніх стадіях хвороби мав місце ряд характерних для депресії ознак, до яких, насамперед, відносилася зміна поведінки дитини (чи зміна "характеру"): весела, товариська, рухлива дитина зненацька ставала плаксивою, повільною, замкненою; ласкава і доброзичлива — злою, забіякуватою, буркотливою; допитлива й активна – байдужою, надмірно слухняною.
Іншою важливою ознакою депресії в ініціальному періоді була зміна форми емоційного реагування з відсутністю звичайного пожвавлення при зустрічі зі знайомими, не усмішливістю, відмовою відповідати на запитання, недовірливістю, небажанням підійти до інших дітей, читати, дивитися телевізійні передачі. Змінювався і характер гри: схильні до гучних, рухливих ігор діти охоче грали на самоті, уникаючи в той же час ігор, що вимагають інтелектуальної напруги й уваги; дошкільники відмовлялися від улюблених і нових іграшок, гра ставала більш примітивною, а молодші школярі поверталися до забутих іграшок і проводили у грі весь день. Різко змінювався зовнішній вигляд дитини, що виявлялося не тільки в схудненні, блідості і синяві під очима, але й у понурій чи напруженій позі, похмурому чи сумному виразі обличчя, неспокійному чи пригаслому погляді.
Вегетативні розлади і болі в тілі були найбільш частими і на піку депресії. Відзначалося порушення тривалості сну, утрудненість засипання, вразливість, неспокойний нічний сон, що переривався кошмарними сновидіннями з частим пробудженням і плачем, порушення ритму "сон – пильнування". Розлад харчування спостерігався найчастіше у формі різкого зниження апетиту чи вибірковості в їжі, нудоти і квот з наступним, іноді дуже значним зниженням маси тіла. Серед інших вегетативних розладів найбільш частим було порушення терморегуляції: тривале помірне підвищення температури, короткочасні епізоди підйому температури до 39-40° (в одному випадку до 42°). Запори, пітливість, мерзлякуватість, охолонення кінцівок часті при депресії в підлітків, рідко зустрічаються в дітей. Частіше відзначалися тахікардія, знижений артеріальний тиск, розширення зіниць.
Уже в перші дні і тижні після початку депресії більшість дітей виявляє ознаки фізичного нездужання і висловлює скарги на неприємні тілесні відчуття (серцебиття, запаморочення, розпирання барабанних перетинок, почуття печії у грудях, "незручність", "занепокоєння" у ногах і руках і болі в серці, животі, спині, кінцівках, при сечовипусканні, головний біль і т.ін.). Ці розлади були або вкрай різноманітними, нестійкими, що часто змінюють один одного, або, навпаки, монотонними, однозначними, елементарними, обмеженими однією ізольованою скаргою. Найбільш часто в дітей дошкільного віку спостерігалися болі в животі, а в дітей молодшого шкільного і препубертатного віку – скарги на головний біль. Найчастіше болючі розлади не були постійними, а повторювалися у вигляді нападів зі страхом, моторним занепокоєнням і плачем. Характер нападів мали і дихальні порушення (утрудненість подиху, відчуття неповноти вдиху і страх неминучої задухи). Нерідко в дитинстві депресію маскувала псевдоневрологічна симптоматика, до якої належали розлади, що імітували неврологічне захворювання: астазія – абазія (неможливість стояти), порушення чутливості рук за типом "рукавичок" з неможливістю писати, боль у ногах з порушенням ходи, порушення зору, глухота, сильні головні болі з запамороченням, порушенням координації рухів і короткочасними непритомними станами.
Описані розлади у сполученні з млявістю, підвищеною стомлюваністю, падінням маси тіла, зміною усього вигляду дитини (землистий колір обличчя, блідість слизистих, синява під очима, понурий вид, згорблена поза і т.ін.) створювали картину важкої фізичної недуги і на початку були предметом пильної уваги педіатрів, невропатологів чи хірургів. Соматовегетативні розлади при дитячій депресії мали дві тенденції розвитку: вони або наростали, формуючи на піку стану картину розгорнутої соматизированої депресії, або поступово редукувалися, поступаючись місцем очевидним афективним розладам.
Діти, особливо дошкільного чи молодшого шкільного віку, на фоні депресії помітно частіше, ніж до її виникнення, хворіли на застудні і дитячі інфекційні захворювання; ланцюжок інфекцій, що викликав природну астенізацію, ще більше ускладнював і маскував депресивну симптоматику. Це явище описане як явище "соматопсихічного синергізму", пов’язане зі зниженням психофізичного тонусу при ендогенній депресії.
Діти вкрай рідко скаржилися на "тугу". Але навіть при вживанні слова "туга" діти не завжди мали на увазі під цим відчуття нестерпного страждання й безвихідності, а часто – тривогу чи нудьгу. Більш адекватними були визначення: "сум", "смутно", "нестерпно", "хочеться плакати", "вага на серці", "камінь на серці", "темна стіна". Тужливий ефект обумовлювався локалізацією душевного болю у грудях, іноді праворуч від серця, у епігастрії і навіть у горлі. При цьому, на відміну від депресивних дорослих, у дітей відзначалися підвищена слізливість чи постійна готовність до плачу, більш виразні, у молодших дітей. Діти плакали з найменшого приводу: при образі, зауваженні чи заохоченні, з будь-якого питання, пропозиції, при прояві у домі стороннього, появі нової іграшки і т.ін. Плач мав характер то постійного ниття, то тривалих ридань з елементом голосіння, то "надмірного плачу" — тривалого стану з рясними сльозами, що виникав без провокації.
Більш частими були афекти тривоги і страху. У дітей дошкільного, а іноді і молодшого шкільного віку про присутність тривоги довідувалися з непрямих ознак: загального психомоторного занепокоєння з непосидючістю, настирлівістю, повторення однотипних питань, при зміні ситуації, появі нового обличчя, відході матері. У молодшому віці тривога була важко відокремлювана від страху, тим більше що нерідко відзначалася трансформація невизначеної тривоги на конкретний страх: залишитися одному на світі, втратити маму, страх, що мама не прийде за ним до дитячого садка, що по дорозі додому вона потрапить під машину чи її уб'ють бандити. Починаючи з 8-9 років, відчуття тривоги могло вже піддаватися словесному визначенню. Найчастіше тривожні побоювання, відрізняючись щоденністю, охоплювали звичну життєву сферу дитини. Більш складними тривожні побоювання дитини ставали при акценті на майбутньому: раптом буде війна, загине все живе, не вистачить повітря, води, їжі? Як жити далі, коли помруть батьки? Чи зможе він, ставши дорослим, стати справжньою людиною, вивчитися, мати спеціальність, родину? І, зрештою, вищий ступінь тривоги був загальним, дифузійним, безпредметним, неконкретним, коли все оточуюче приховувало погрозу і небезпеку.
Страх був найбільш розповсюдженим видом афекту і мав безліч неоднозначних варіацій. Насамперед на фоні депресії відбувалося посилення звичайних ("фізіологічних") дитячих страхів темряви, самотності, тварин, "білих халатів", медичних маніпуляцій, тобто спостерігалося поглиблення властивої маленьким дітям боязливості. Переважав страх, пов'язаний із переживанням загрози існуванню, що супроводжувався вираженим моторним занепокоєнням і безсонням. Нерідко страх набував характеру безмежності ("загибель світу", "кінець світу", "атомна війна", "нейтронна війна", "загибель усіх людей" і т.ін.). Страх перед майбутнім (життям і смертю) також виникав у вигляді коротких епізодів зі сльозами, ідеаторними порушеннями, безліччю питань про життя і смерть. У деяких дітей страх поступово набував вигадливої фабули, супроводжувався безглуздою поведінкою і появою захисних дій чи набував аморфного генералізованого характеру і наближався за своїми проявами до маревного. Тривога і страх підсилювалися у вечірні й нічні часи і супроводжувалися ілюзорними обманами сприйняття, почуттям присутності стороннього, а іноді – тактильними і зоровими галюцинаціями (комахи, змії, дрібні тварини). Тривога і страх були тісно пов'язані з труднощами засипання, переривчастістю сну, безсонням, нічним плачем, сновидіннями що лякають.
Афективні розлади не вичерпувалися афектами туги, тривоги, страху, нерідко на перший план виступав дисфоричний афект, за якого переважала дратівливість із гнівливістю, злостивістю й агресією. При цьому спалахи люті, активного опору з драчливістю, брутальністю, лайкою, як правило, провокувалися ззовні і чергувалися з періодами слізливості і пригніченості; важкий, похмурий, безрадісний настрій – з відсутністю задоволення від будь-якого виду діяльності, буркотливим невдоволенням собою і навколишніми, усім світом, ворожістю, буркотливістю; домінували висловлення типу: "Я злий", "Усіх ненавиджу", "Навколо все брудне, мерзенне, і я сама не краще", "Усіх би розірвав" і т.ін. При цьому часто виникала безпричинна ворожість до найближчих людей, найчастіше до матері.
У дітей молодшого дошкільного віку при відсутності мовлення чи частковій його сформованості зниження настрою виявлялося у процесі спостереження за поводженням дитини: понурий, нудний чи похмурий вид, занепокоєння чи байдужість, ридання чи тужливе пхикання, безрадісність, небажання підійти до дітей, відмова від іграшок, відсутність колишньої жвавості, уповільненість рухів – усі ці ознаки свідчили про зниження настрою в маленької дитини [10; 11].
 Ідеї самозвинувачення і самознищення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку були уривчасті, епізодичні і виражалися у наївних твердженнях: "Я поганий, тому що не люблю кисіль і запіканку", "Не вмію кататися на велосипеді", "Кривджу маму", "Мучу маму, і батько посивів", "Я брудна і не вмію вчитися". Ідеї самозвинувачення, неповноцінності й у препубертатному віці, за рідкісним винятком, бували непостійними, вкрай рудиментарними, а їх фабула обмежувалася родинно-шкільними проблемами. Але низька самооцінка й ідеї винності не були в дітей домінуючими, а виступали у сполученні з ідеями занедбаності, відчуттям несправедливої образи, завданої оточуючим, і жалості до самого себе, тобто, на відміну від дорослих, "вектор провини" при дитячій депресії був спрямований назовні. Діти були не задоволені ставленням до них батьків, вважали їх винними у поганому самопочутті, зниженому настрої, висловлювали масу претензій і докорів. Починаючи сумніватися в любові батьків, вони багато разів у день ставили питання: "Ти любиш мене?" — але при позитивній відповіді і ласці заспокоювалися ненадовго, ловили погляди близьких, наївними способами намагалися перевірити їхню любов. Почуття занедбаності і ревнощі особливо різко оголювалися при народженні нової дитини чи появі маленького гостя. Такі ревнощі нерідко супроводжувалися агресією — діти пропонували батькам "викинути" дитину, повернути її в лікарню, прагнули заподіяти їй біль, ущипнути, вкусити, викинути з коляски. Будь-яке зауваження, невдоволення батьків провокували напади раптового занепокоєння з плачем, безглуздими погрозами і вчинками аж до демонстративних спроб самогубства, чи навпаки, підсилювали мовчазність, відгородженість. Сенситивні ідеї відносин були особливо поширені в дітей молодшого шкільного і препубертатного віку при депресіях з порушенням успішності і страхом перед школою: хворі вважали, що вчителі недолюблюють їх через тупість, однолітки нехтують ними, не хочуть дружити, прагнуть скривдити, глузують з їх незграбності, поганої успішності, невміння гратися, що вони нецікаві, неприємні навіть батькам, що надають перевагу іншим дітям у родині [7; 12].
Іноді у структурі депресії в дітей виявлялися патологічні фантазії, фабула яких в основному відповідала афективному фону і включала переважно сцени похорону, убивств, страт, світових катастроф. При перевазі садистичного відтінку фантазії, як правило, домінують злостивість, ворожість, ненависть до всього людства. У ряді випадків патологічні фантазії садистичного змісту з візуалізацією сцен загибелі, цвинтарів, мучень чи непристойних дій були спрямовані на близьких за типом контрастних уявлень, мали ознаку сторонності й елементи боротьби, носячи, власне кажучи, характер нав'язливих уявлень. У декількох дітей тематика патологічних фантазій дисоціювалась з провідними депресивними розладами, відрізняючись експансивним характером. Так, сумні, подавлені, мовчазні діти години і дні проводили в мріях про щастя і радість, уявляючи себе "принцесою", "красунею з золотим волоссям", могутньою феєю тощо [2].
Депресивні ідеаторні розлади з ускладненням виявлялися в дошкільників; про їх існування швидше можна було судити з непрямих ознак: сповільнення мовлення, односкладовість і довге обмірковування відповідей, відмова від ігор, що вимагають розумової напруги й уваги, небажання слухати улюблене до цього читання книжок. Після 6-літнього віку ідеаторні розлади ставали більш помітними й вираженими. Вони виникали поволі і поступово зростали, виявляючись у труднощах осмислення і запам'ятовування навчального матеріалу. Діти більше часу витрачали на приготування домашніх завдань, не розуміли прочитаного, багато разів переказавши текст, наступного дня не могли згадати його біля дошки, не могли розв’язати найпростіших задач, плутали рахунок, робили помилки в елементарних обчисленнях, скаржилися, що не розуміють пояснень учителя, уроки вчили протягом усього дня за допомогою батьків чи зовсім припиняли виконувати домашні завдання. При цьому багато плакали, голосячи, що "все рівно буде двійка". Не могли зосередитися, ставали незібраними, забували приготувати уроки, принести до школи зошити і підручники, скаржилися: "Пам'ять зіпсувалася, зовсім дурна стала", "Не вмію вчитися", "Силкуюся зрозуміти і не розумію". Зрідка відзначалися неясні, занадто складні для вербального звіту дитини відчуття, коли "щось відбувається з думками, головою", що супроводжувалися страхом "збожеволіти" і занепокоєнням.
Ступінь виразності моторної загальмованості в більшості дітей у депресії була незначною і коливалась протягом доби. У деяких випадках на короткому відрізку часу виявлялися різкі, часто полярні коливання у сфері моторики — від явної загальмованості до підвищеної рухової активності, особливо вираженої в раптових станах і істероформних епізодах. Більш очевидною рухова загальмованість була при депресіях у молодшому шкільному і препубертатному віці: з'являлася невластива дитині повільність; діти подовгу вдягалися, уникали рухливих ігор, на уроках фізкультури виглядали млявими і незграбними.
Депресії у школярів являли собою сполучення щирої депресивної симптоматики й особистісної захисної реакції, що наставала у відповідь на власну неспроможність і ті заходи впливу, з якими через розпізнання хворобливого стану підходили до таких дітей дорослі. До таких особистісних реакцій відносяться відмови від відвідування школи, істероформні стани, конфліктність, порушення поведінки з антидисциплінарними вчинками, прогулами уроків, агресивністю, тягою до асоціальних угруповань.
Серед неврозоподібних розладів, що виникли на тлі затяжних депресивних станів у дітей дошкільного віку, переважали тики, нав'язливі дії, фобії, особливо "шкільні фобії" — страх перед школою, учителями, скупченням дітей, відповідями біля дошки, що іноді супроводжувалися заїкуватістю і елективнім мутизмом, відходами, втечами і повним” відмовами від відвідування школи. "Шкільні фобії" мали властивість не зникати відразу навіть при повній редукції депресивної симптоматики. У період поліпшення, зазвичай увечері, дитина давала слово завтра ж піти до школи, готувала уроки, збирала портфель, а ранком або навідріз відмовлялася виконувати свою обіцянку, або доходила до воріт школи і поверталася додому. Дитина весела і спокійна, коли в зв'язку із соматичним захворюванням чи канікулами батьки припиняють обговорювати питання про школу. Поступово відновлюються контакти з однокласниками, дитина стає все більш активною, рухливою, багато гуляє, бігає і нічим не відрізняється від однолітків. Але, як і раніше, активно протестує після відвідування школи. Такі стани з тривалою "шкільною фобією" іноді продовжувалися довгий час (до 3-4 років), усе більше віддаляючи дитину від реальної можливості надолужити пропущене [9].
Псевдорегресивні розлади при дитячій депресії виявлялися в тимчасовому припиненні психомоторного розвитку, коли на тижні й місяці припинялося поповнення словникового запасу, набуття нових функцій моторики, навичок самообслуговування, більш складних форм гри. В одиничних випадках відбувалася втрата навичок ходьби. Псевдорегресивні розлади відзначалися аж до препубертата найчастіше у формі пуерилізму: діти не відпускали від себе матір, не звертаючи уваги на сторонніх і не відчуваючи сорому, просили взяти їх "на ручки", покачати, "посадити на горшечок"; у мовленні з’являлися дитячі інтонації, недорікуватість, наслідування вимови молодших братів і сестер, неохайність у їжі й одязі. Пуерильний відтінок поведінки, як правило, супроводжувався регресивним оживленням предметів: діти, плачучи, просили не рубати дерева, не рвати квіти, тому що "їм боляче", ридали через загублені в лісі рукавички – "їм холодно, вони змерзнуть". Енурез і енкопрез також, очевидно, були проявами регресу поводження і зникали одночасно з афективною симптоматикою.
Специфічною особливістю депресії в дитини була також схильність до виникнення параксизмальних станів психомоторного порушення з перевагою надмірної рухової активності і плачу. Стани виникали при перевазі тужливого афекту, характеризувалися невтримним рухом – іноді безцільним бігом (кімнатою, навколо будинку, вулицею, часто напереріз транспорту), безліччю зайвих рухів, розгойдуванням тулуба, метанням зі сторони у сторону. При цьому скарги дітей обмежувалися лаконічним: "Не можу так більше", "У грудях вода і пожежа", що супроводжувалися однотипними голосіннями чи криком. При тривожному і боязкому афекті також фіксувалися окреслені стани ажитації з "надмірним плачем" і стереотипними за питаннями: "Я не вмру?", "Усе буде добре?", "Війни не буде?"... Меланхолійні раптуси і стани тривожної ажитації в дітей нерідко виникали через незначний привід і часто були істерично забарвлені. Так, у момент невтримного руху діти били посуд, ламали іграшки, рвали одяг, вискакували на балкон, на двір і там демонстративно пронизливо кричали, валялися по підлозі, гризли ніжки стільця. При цьому викрикували, що більше не можуть, не будуть жити, що краще вмерти, а нерідко і робили спроби покінчити з собою. Такі стани тривали від 10-15 хвилин до 2 годин і змінювалися руховою загальмованістю з мовчазністю і малою приступністю. Настільки ж нетривалими були і стани з болісними тілесними відчуттями і страхом смерті, що протікали з руховим занепокоєнням, рідше – з нерухливістю. Непостійною була і дисфорія, що з'являлася за несприятливої ситуації у вигляді окресленого стану (тривалість 1-3 години) зі злістю, руйнівними тенденціями, образами на адресу близьких, лихослів'ям і цинізмом.
Депресивна симптоматика в дитинстві відрізнялася мінливістю, насиченістю безліччю фрагментарних розладів. Депресії з постійною млявістю, мовчазністю, порушенням контакту з навколишніми, відсутністю спонукань були вкрай рідкими і короткочасними. У переважній більшості випадків відзначалася безупинна "пульсація" у настрої, самопочутті, стані моторики. У результаті лабільності й нестійкості симптоматики клінічна картина депресії в дитини відзначалася безупинною зміною відтінків, чергуванням найбільш яскравої симптоматики з відносно спокійними проміжками, що створювало картину "афективного шторму" [4; 5].
Добові зміни афекту були більш згладженими, ніж за ендогенних депресій у хворих підліткового і зрілого віку. Поліпшення самопочуття і настрою у другій половині дня майже завжди було відсутнє. У першій половині дня головним чином переважали слабкість, млявість, повільність, ідеаторна загальмованість, почуття суму, головні болі; до вечора наростали слізливість, моторне занепокоєння, дратівливість, злостивість. Окреслені короткочасні епізоди психомоторного порушення спостерігалися переважно у вечірній час. Пізно ввечі й уночі переважали тривога і страх, що супроводжувалися іноді ілюзіями і безсонням. При суб'єктивній оцінці свого стану діти зазвичай відзначали погіршення самопочуття до вечора, боялися наближення темряви, настання ночі у зв'язку зі "страхом страху". У дітей шкільного віку працездатність не відновлювалася у другій половині дня, що було виразно пов'язано як з наростаючими до вечора тривогою і занепокоєнням, так і з підвищеною стомлюваністю депресивної дитини. Такий добовий ритм чималою мірою сприяв дезадаптації дитини, позбавленої можливості хоча б часткової компенсації протягом доби.
Мінливість, схильність до зовнішніх впливів відбивалися не тільки на характері афективних і рухових розладів протягом доби, але і на всій депресії в цілому. Інтенсивність депресивної симптоматики відрізнялася мінливістю і багато в чому залежала від зовнішніх обставин і фізичного стану дитини. На тлі тривалої тьмяної депресії звичайно фіксувалися короткі (від декількох днів до 1 місяця) епізоди більш важких депресивних розладів, які провокувались, особливо на ранніх стадіях хвороби, психотравмуючою ситуацією чи важким соматичним захворюванням.
Серед екзогенних провокуючих факторів, що передують депресії, були психотравми, соматичні захворювання та їхні сполуки, але переважали однак психотравмуючі ситуації. Для дітей дошкільного і шкільного віку значимими були зовсім різні психогенні фактори. Абсолютно домінуючою ситуацією, що провокує депресію в дітей молодшого дошкільного віку, було віддалення від матері при переміщенні в санаторій, дитячі ясла, лікарню тощо, втрата матері (смерть), особливий стан матері (депресія, психоз, відгородженість у зв'язку з несприятливими сімейними обставинами). У дітей старше 4 років провокуючу роль дуже часто грала тривала неблагополучна сімейна ситуація (скандали, розлучення, тривала хвороба і смерть близьких) і народження сібса. Слід зазначити, що в цих випадках дитину майже ніколи не посвячували в заплутані сімейні стосунки, приховували смерть рідних, відхід батька, тому і тут, очевидно, роль психотравми відіграли депресивний настрій, завантаженість, відгородженість матері.
Починаючи з 7-літнього віку, найбільш значущим психогенним фактором були проблеми, пов'язані зі школою – незначні, на погляд дорослої людини, але надзвичайно актуальні в дитинстві: зміна класу, вчителя, переїзд на нову квартиру і перехід до іншої школи, відставання від однолітків у зв'язку з тривалим соматичним захворюванням, образлива поводінка вчителя і т.ін. Нерідко депресивний стан виникав відразу ж після приходу до 1 класу при неправильному педагогічному підході із залякуванням і приниженням загальмованої і дуже вразливої дитини. При цьому складні стосунки з однокласниками, батьки яких були схильні приписувати вирішальну роль у походженні хворобливого стану в дитини, були не причиною, а вже наслідком хвороби. Значно рідше першій депресії передували гострі соматичні захворювання (токсичний грип, важка ангіна, дитячі інфекції) чи змішана психогенно-соматогенна провокація (важке соматичне захворювання і перебування в лікарні, переляк). Аналіз наступних депресивних нападів показав зниження залежності від провокуючих факторів більш ніж удвічі в інших депресіях і поступову втрату такої залежності при наступному перебігу хвороби, що ще раз свідчить про ендогенний характер описаних депресій і підтверджує екзогенну роль лише як пускового фактору на початку хвороби.
Таким чином, загальними типовими ознаками ендогенної депресії в дітей є: масивність соматоалогічних і поведінкових розладів, що маскують власне афективну симптоматику; багатоплановість відтінків патологічного афекту з перевагою тривоги, страху чи дисфорії при малій дифференційності тужливого настрою; нездатність дитини до адекватної вербалізації переживань; спрямованість фабули депресивних надцінних і маревних ідей ззовні; наявність оборотних регресивних розладів; згладженість добового ритму афекту; сполучення з рудиментарною симптоматикою інших регістрів і особистісною захисною реакцією; висока частота реактивної провокації і чутливість симптоматики до зовнішніх впливів; фрагментарність, мінливість характеру і ступеня виразності розладів; частота епізодів психомоторного порушення з насиченим атиповим афектом і соматовегетативних кризів.
 
ЛІТЕРАТУРА
1.Батыгина Г.З. Депрессивные расстройства как причина школьной дезадаптации в подростко­вом возрасте. Дис. ... канд. психол. наук. – М., 1996. – 203 с.
2. Северный АЛ. О некоторых проявлениях соматопсихического синергизма // Терапевт. арх. – 1987. – №11. – С.50-54.
3. Albert N., Beck A. T. Incidence of depreccion in early adolescence // J.Youth. Adol. – 1975. – V.4. – №4. – P.301-307.
4. Barton-Hall M. Our present knowledge about manic-depressive states in hildhood // Nrv. Child. – 1962. – V.9. – №3. – P.319-325.
5. Бомба Я. Юнацька депресія (епідеміологічне дослідження) // Журн. невропатол. і психіатр. – 1987. – Т.87. – Вип.10. – С.1501-1503.
6. Corboz R. Gibt est Geisteskrankheiten im Kindesalter // Schwiez. Med. Wochenschr. – 1958. Bd.88. – S.703-712.
7. Daw's J.A. Depression in childhood (letter) // Lancet. – 1984. – V.2. – №8393. – P.45.
8. FelderR.R., Gibbons P. Depression in childhood ayd   abolescence // Ther. Arsch.   – 1983.   – V.40.   –  №9. – P.769-773.
9. Makita M.S. The rarity of "Depression" in Childhood // Acta Paedopsychiatrica. –1973. – V.40. –  №1. – P.37-44.
10. Mahler M.S. On child psychosis and schizophrenia: autism and sybiotic infantile psychosis // Psychoanal. Study Child. – 1952. – V.7. – P.285-293.
11. Meierhofer M. Depressive Veratimmungen in fruchekindesalter // Depressive States in Chilhood and Adolesscence. Stockholm. – 1972. – P.159- 162.
12. Rochlin G. The loss complex: a contribution to the etiology of depression // J. Am.Psychoanal. Assoc. – 1959. – V.7. – №2. – P.299-316.
by melechko — last modified 2005-12-23 12:30

BDPU

Rambler's Top100