Berdyansk State Pedagogical University
You are here: Home → Scientific publication → Психологія №1'2005 → ПСИХІЧНИЙ СТАН ОБРАЗИ ТА ШЛЯХИ ВИХОДУ З НЬОГО
Navigation
 
Document Actions

ПСИХІЧНИЙ СТАН ОБРАЗИ ТА ШЛЯХИ ВИХОДУ З НЬОГО

В.К.Демиденко,
доктор психологічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
(Бердянський державний
педагогічний університет)
 
ПСИХІЧНИЙ СТАН ОБРАЗИ ТА ШЛЯХИ ВИХОДУ З НЬОГО
 
Образа є одним із найпоширеніших явищ, яке спричиняє людські конфлікти, починаючи від родинних сварок сімей і закінчуючи розпаленням війн. Якщо Ж.-Ж.Руссо дійшов висновку, що половина нещасть людей пов'язана із нерозумінням слів, то друга половина, за нашим переконанням, – з образою. Не дивно, чому вже з найдавніших часів люди замислювались над тим, як уникнути образи, як звільнитися від неї, зняти її, якщо вона вже дала про себе знати. "Не платіть злом за зло або лайкою за лайку, – зазначено у Першому соборному посланні апостола Павла (3:9), навпаки, – благословляйте, знаючи, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення". "Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу". А в Євангелії від Луки (6:31) наголошується: "І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви".
Здавалося б, що явище образи мало привернути до себе увагу найширших кіл науковців і передусім психологів. Однак цього не сталося. Питання сутності образи як психічного утворення людини, її механізмів та особливостей виникнення і перебігу до останнього часу залишилося проблемним. Лише цим можна пояснити факт відсутності цього терміна в психологічних словниках, зокрема К.Платонова,за редакцією В.Войтка та ін. Не знайшлося цьому термінові місця й у "Большой советской энциклопедии".
В енциклопедичному словнику Ф.Брокгауза та І.Єфрона дається визначення поняття образи, але не психологічне (як стану людини), а правове (як дії): "будь-яка свідома, протизаконна дія, в якій має місце прояв неповаги до чужої особистості" [12, с.504].Ця традиція зберігалася й в УРЕ: "Образа (у праві) – приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі" [11, с.238].
За В.Далем, образою є  "всяка неправда, тому, хто має переносити її, все, що скривджує, безчестить і ганьбить, спричиняє біль, збитки або поплюження". Як бачимо, В.Даль також дає визначення образи не як психічного явища, а як чинника, що породжує це явище, тобто розглядає образу лише з правової точки зору.
Отже, доводиться констатувати, що психологічна сутність образи залишається ще нез'ясованою, у зв'язку з чим і психологічне визначення її поняття відсутнє. Це підтверджується й аналізом психологічних праць.
Автор підручника "Психологія" (1887) англійський психолог А.Бен у розділі "Емоції гніву", аналізуючи стан антипатії, робить спробу визначити місце образи в цьому стані та залежність і характер відплати від її ступеня та особливостей, але сутність стану образи не тлумачить [1, с.288-289].
Американські психологи В.Джемс (1902) та Е.Тітченер (1914) слова „образа” не згадують [2, с.10]. Англійський психолог Дж.Сьоллі в книзі "Педагогічна психологія", аналізуючи вплив соціального середовища на емоції, серед низки інших психологічних утворень, що причетні до власного "Я" (гніву, урочистості та ін.) називає й образу, яка, на його думку, виникає як результат безсилля свого "Я" перед іншим, "оскільки бути ображеному – це означає в даний момент знаходитися під владою іншого" [7, с.426]. Але психологічну сутність образи дослідник не розкриває.
Із сучасних авторів, які в тій чи іншій мірі аналізують проблему образи, слід назвати Дебору Таннен (США). Так, у книзі "Ти мене не розумієш! Чому жінки і чоловіки не розуміють один одного" чималу увагу вона приділяє питанню причин образи. Заслуговує на увагу, зокрема, таке її міркування: "Звичайний спосіб образити когось, роблячи вигляд, що абсолютно не бажаєш цього робити – просто повторити чиєсь критичне зауваження, попередивши словами: "Мені здається, що тобі потрібно це знати" [9, с.243].
У вітчизняних підручниках та посібниках з психології, в спеціаль­них дослідженнях з проблеми емоцій, здійснених як у радянський період, так і період розбудови суверенної України, питання образи також пройшло повз увагу їх авторів. Так, С.Рубінштейн у своїй фундамент­тальній праці "Основи загальної психології" лише побіжно вдається до терміна образи, наводячи її приклад з біографічних даних О.Горького [6, с.180].
В інших підручниках та посібниках образа або не згадується, або згадується побіжно. Проілюструємо останнє на конкретних прикладах. Так, у підручнику із загальної психології за ред. А.Петровського при розгляді пристрасті в контексті афективних спалахів, акцією що викликаються незадоволеною пристрастю (гнів, відчай тощо), називається й образа, але будь-який аналіз цього явища відсутній [4, с.379]. Навіть у такому спеціальному дослідженні П.Якобсона "Психологія почуттів" образа залишилася поза увагою автора. Це ж стосується й відповідних праць, які вийшли з друку останнім часом [7].
Спираючись на проаналізовані нами думки як зарубіжних, так і вітчизняних авторів стосовно сутності образи, дані власних досліджень у цій галузі, образу (образ, образ Я) ми розглядаємо як усвідом­лення (оцінювання) Я свого образу в порівнянні з іншими. Вона у вигляді певної емоції виникає із зіткнення моделі, з якою особистість підходить до поведінки іншої, з її реальною поведінкою. Таким чином, образа – це порівняльне оцінне ставлення в ситуації, коли йому (Я) здається, що його недооцінили, а отже, обмежили.
Не всяке обмеження викликає образу, воно може викликати й гнів, ненависть. Образу, як правило, викликає вчинок близької, значущої людини, від якої й не чекаєш неприємностей, якихось непередбачених кроків.
Образа – це психічний стан вияву розчарування, фізичного чи душевного болю людини, яку скривдили словом або вчинком. Образа проявляється в посиленій емоційній збудливості особистості, в її переживаннях, у ній виявляється внутрішній зв'язок особистості з іншими людьми, чутливість до їх оцінки її дій і вчинків, особливо, коли ця оцінка йде від шанованої людини. Яскравою ілюстрацією сказаного є класична картина образи і як дії, і як психічного стану, створена М.Гоголем у його знаменитій „Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”.
Як саме явище образи, так і певне уявлення про неї дають про себе знати вже у дітей дошкільного віку. Якщо у 5-6-річної дитини запитати, що таке образа, то найчастіше відповідь буде зводитись до того, що: „Образа – це погане слово. Вона буває, коли мама не пускає гратися, не дає цукерок, коли хлопчики б'ються”.
Розуміння образи, цілком очевидно, не формується стихійно. Дорослі то тут, то там уживають при дітях цей термін в тісному зв'язку з певною ситуацією і певним психічним станом дитини чи дорослої людини, що й уможливлює дітям поступово зорієнтуватися в цьому явищі.
З оволодінням письмом, умінням читати діти, крім звичайного житейського шляху формування поняття образи, поповнюють свої знання про неї з літературних джерел. Правда, в учнів початкових класів поняття образи продовжує носити ситуативний характер, що цілком зрозуміло, беручи до уваги рівень їх психічного розвитку, мислення зокрема, та рівень їх життєвого досвіду. Ситуативний етап, рівень формування поняття образи характерний й для учнів середнього шкільного віку, особливо п'ятих-шостих класів.
Ми опитали 50 шестикласників міста Бердянська. На питання „Що таке образа?” 68% учнів відповіли: „це коли одна людина образила іншу словом або ділом”; 10% – ”це коли образився на когось”; 4% – „це коли вивчили урок – не спитають, а не вивчили – спитають”; 3% – „це гнів однієї людини на іншу”; 2% – „це коли людина посперечалася”; 6% – „неприємні переживання”; 2% – „коли образив друг”; 2% – „це коли щось вкрали”; 2% – „коли тобі наступили на болюче місто”; 2% – „коли тобі роблять зло”; 2% – „коли б’ють”.
Як бачимо, учні, як правило, сутності образи не розкривають, а наводять лише приклади ситуацій, умов, які спричиняють певні неприємні переживання. Звернімо увагу на самі формулювання шес­тикласниками власних думок: "це коли..." У той же час у формулюваннях порівняно виразно проглядається те, що це переживання, почуття, хоч і сам термін "почуття" ними не вживається, проте термін "переживання" вже знаходиться в активному словнику 6% учнів.
Друге, на що варто звернути увагу, – це те, що ситуативний рівень поняття образи в шестикласників за своєю сутністю більш тяжіє до правового (дія), ніж до психологічного (стан, властивість особистості).
Чому ж у шестикласників більш виразно спостерігається формування правового поняття образи, образи як дії, що спричиняє образу психічну як стан особистості, усвідомлення сутності якого й приводить до формування психологічного поняття про неї? Справа в тому, що згадані дії доступні чуттєвому, безпосередньому відображенню, чого не можна сказати про психічні стани, з'ясування яких вимагає досить розвиненого опосередкованого відображення, про наявність якого в учнів шостого класу говорити ще не доводиться.
Наступний  зріз поняття "образа" ми провели в дев'ятому класі (60 учнів).
Отримані відповіді показали, що 10% опитаних вважають образою зазіхання на інтереси іншої людини; 10% – нерозуміння однією людиною іншої; 13% – одна людина образила іншу; 7% – коли людина ображається на іншу; 27% – неприємне почуття; 3% – приниження почуття власної гідності; 3% – завдання зла іншій людині; 7% – коли не звертають увагу на людину; 7% – поганий настрій; 3% – розлад душі; 3% – відвернення від друга; 3% – завдання збитків іншим.
Уважний аналіз наведених даних свідчить про помітне просування учнів в розумінні образи. Двадцять сім відсотків респондентів уже дійшли висновку, що образа – це психічний стан особистості, що проявляється у вигляді почуття. Але в той же час більшість учнів продовжувала розглядати образу як дію (правовий підхід): ущемлення, зрада, приниження, причинення і т.ін.) Не позбулися дев'ятикласники й ситуативності у своїх підходах до осмислення сутності образи. Доречно відзначити, що останнє проявляється й у десятикласників,
45% з яких вважають, що образа – це приниження людської гідності словом чи ділом; 18% – стан людини, коли з нею незаслужено вчинили; 12% – коли на когось розсердився; 12% – реакція на незаслужену образу; 6% – душевне явище; 12% – почуття, що виникають під час обману; 6% – завдання збитків іншим.
Але було б несправедливо, коли б ми не відзначили цілком очевидний у десятикласників прогрес у формуванні поняття "образа". Йдеться передусім про усвідомлення ними того, що образа – це стан людини, що виникає як реакція на кривду тощо.
Таке розуміння образи поглиблюєтьсяв учнів одинадцятого класу. Випускники школи вже виявляють досить ґрунтовні знання цього явища. Сказане підтверджується даними аналізу письмових робіт студентів першого курсу університету, тобто вчорашніх випускників шкіл (дослідження проводилось напочатку жовтня). Опитуванням було охоплено 122 особи.
36% першокурсників зазначили, що образа – це внутрішній психічний стан; 52% – негативна реакція, почуття (болю, приниження гідності і т.і.) на вчинок; 2% – негативна риса характеру, неповага до поглядів, почуттів інших; 10% – визначення не дали, обмежились описом окремих аспектів образи.
Що ж таке образа? На мою думку, це почуття не можна виразититермінологічними, лаконічними словами. Образу (як стан людини, до  того ж ще й негативний) треба вивчати у ширшому її значенні. Так наприклад, людину можна образити як словом, так і дією. І кожналюдина по-своєму реагує на це. Але я гадаю, що образа Словом найважча для психіки. У російській мові є гарний вислів стосовно цього: ”Слово не воробей, выпустишь – не поймаешь”. Я візьму приклад  із життя. „В мене є подруга з фізичним недоліком; спочатку це булавесела, життєлюбна дівчина, але одного разу якийсь хлопчисько образив її, образив дуже сильно. Він почав постійно з О. глузувати щодо її недоліку, а потім ще й перекривляти. Все це вона мені розповіла згодом... А спочатку я помітила, що вона сумна, невесела, сльози блищать на очах, ні з ким не говорить, змінився й погляд – все це „завдяки” тому, що вона тримала образу „в собі”... І як потім ми (друзі) не намагалися її „розштовхати”, розвеселити, повернути О. до того стану, в якому вона завжди була, в нас мало що вийшло, бо вона назавжди запам'ятала ті брудні слова, які кинув їй той хлопець. І ніякі вибачення тут уже не можуть допомогти.
Тому ми, як майбутні вчителі, повинні завжди слідкувати як за своєю мовою, так і за своїми діями, бо діти дуже образливі, і їх образити легко” (Ярослава М.).
„Що ж таке образа? На мою думку, образа – це почуття, яке виникає після того як людину образили. А що ж таке „образити людину”? Якщо ми зрозуміємо це, то зрозуміємо і що таке „образа”. „Образити людину” – це якісь дії, які спрямовані на те, щоб принизити гідність людини, це недовіра до людини, це невпевненість у можливостях людини. І образити людину можна не лише фізичними діями, а більше й частіше це відбувається за допомогою слова. Кілька слів, спрямова­них на адресу людини, які принижують її гідність, викликають в людині образу – складне почуття, в якому поєднані інші почуття: – ненависть до людини, яка образила, нехотіння бачити цю людину, розмовляти з нею. Образа – небезпечне почуття, бо воно може викликати почуття помсти. Ступінь образи залежить від самої людини: одна людина дуже чутлива, і на її адресу, можливо, навіть випадково не те сказали – і вона може дуже сильно образитись, інша майже ніколи не ображається. Але і те, й інше явище може претендувати на зразкове, оскільки з першою людиною важко спілкуватися – її може образити будь-яке слово, а друга людина може стати об'єктом постійних насмішок. У людини має бути якась міра образи.
Мене ображає інколи те, що люди не довіряють мені, особливо ті, які добре мене знають, говорять про мене те, чого немає насправді. Мене ображає чужа нечесність, те, що люди не дотримуються свого слова по відношенню до мене. І, мабуть, це для більшості людей також. І взагалі, для мене образа – це не досить гарне почуття, яке з'являється однієї людини після неприємних, небажаних для неї дій, вчинків, сказаних слів з боку іншої людини” (Ніна Г.).
З наведених відповідей (їх можна віднести до більш–менш типових) видно, що випускники шкіл йдуть у життя в своїй основі із задовільною орієнтацією в такому досить значущому психічному явищі, яким є образа.
Друге, до чого не зайве привернути нашу увагу, – це помічені закономірності у формуванні в учнів поняття про образу. В першу чергу просте­жимо динаміку кількісних показників тих факторів, які розкривають сутність образи: учні 6 класу – 11 показників; учні 9 класу – 12 показників; 10 класу – 7; випускники шкіл – 3.
Якщо ми, виходячи з наведених кількісних характеристик особли­востей просування учнів у розумінні сутності образи, поглянемо на :динаміку її змістовного аспекту, то помітимо таку картину. Просування дошкільників від незнання до певного знання про таке психічне явище, як образа йде від усвідомлення окремих його проявів у певній життєвій ситуації. Ці особливості пізнання згаданого явища зберігаються визначальними й в учнів початкових класів та в молодших підлітків (5-7 класи). Схарактеризований рівень пізнання образи дошкільниками та учнями відповідних класів ми називаємо ситуативним. У старших підлітків (8-9 класи) на перший план поступово виходять певні узагальнення виокремлених складових образи. Цей процес набуває подальшого розвитку в учнів старших (10-11) класів та на наступних етапах життя (навчання, житейський досвід). Адже було б великою помилкою, коли б ми дійшли висновку, що, мовляв, вищу освіту, ми вже оволоділи системою наукових понять, яка й являє собою струнку теорію образи. Таке твердження було б безпідставним. Але повернемося до осмислення другого рівня оволодіння учнями поняття „образа”. Ми схильні назвати його рівнем узагальнюючої конкретизації. Дійсно, звернемо увагу на динаміку кількісних показників виокремлених рис поняття та на їх зміст. Уже найпобіжніший погляд на зазначені фактори підтверджує правомірність висновку щодо запропонованого другого рівня пізнання образи: діалектика того, що з часом рис стає менше, але за змістом вони стають більш місткими за рахунок відображення в них більш глибокої сутності тих чи інших аспектів образи.
У той же час, незважаючи на надзвичайно велику значущість визначення понять (у визначенні фіксується не тільки мета діяльності, але й шляхи її досягнення), лише за формулюванням ще не можна робити висновки щодо рівня та якості знань про ті чи інші явища, події, процеси, сутність яких відображається в цьому понятті. Дуже важливо зорієнтуватися в тому, як розуміється причинова зумовленість цього явища.
Виявлення діалектики розуміння учнями причинової зумов­леності образи нами було здійснено у спосіб письмових відповідей респон­дентів на запитання, щодо причин образи. З дошкільниками були проведені відповідні бесіди.
Цілком зрозуміло, що перед дитиною в абстрактному вигляді запитання ставити не можна, тому то ми намагалися зв'язувати їх з повсякденним життям дошкільнят.
З'ясувавши у процесі бесіди, що й діти ображаються, ми запитали хлопчика чотирьох років, чому ж діти ображаються. Хлопчик відповів: „Я ображаюсь тому, що мені боляче, коли мене хтось ударить”. Інші діти вказали такі причини: мама не купила цукерок, мама з татом не захотіли поїхати до бабусі, Таня (дівчина з цієї ж групи) обзиває мене поганими словами і т.ін.
Діти молодшого шкільного віку в своїй основі, як і дошкільники, продов­жують причину образи вбачати в суто побутових чинниках, хоч, правда, помічаються й спроби проникнути в її сутність (кривда, суперечки).
Учні середнього та старшого шкільного віку вже відзначають цілу низ­ку суттєвих причин появи такого складного явища, яким є образа. Щоб краще прослідкувати рух розуміння учнями різного віку причинової зумовленості образи, відобразимо виявлені в процесі нашого дослідження її причини в нижченаведеній порівняльній таблиці (таблиця 1).
Таблиця 1
Причини образи у визначеннях учнів
 
Причини
6 кл.
9 кл.
10 кл.
Випускники
1
2
3
4
5
Кривда: б’ють, лають, погро­жують, наклепи
56%
-
6%
7%
Суперечки (конфлікти)
20%
3%
6%
15%
Неприємні дії інших людей (слова, вчинки)
2%
23%
24%
46%, 31%
Заздрість
4%
-
-
-
Нечесність
2%
-
-
-
Несправедливість
2%
-
-
-
Нехтування тобою (неповага)
2%
-
6%
6%
Необов’язковість
2%
-
-
-
Моральне зазіхання
-
17%
-
-
Приниження гідності
-
7%
-
-
Гордість, зрада
3%, 3%
3%, 3%
18%
5%
 
 
1
2
3
4
5
Відмінність поглядів
-
36%
47%
16%
Погане ставлення
-
-
24%
-
Поганий настрій
-
-
12%
-
Недовіра
-
-
6%
5%
Підвищена самооцінка
-
-
6%
-
Вимоги незадоволення
-
-
6%
-
Бездіяльність
-
-
-
2%
Обман
-
-
-
2%
Не змогли визначити причин
18%
-
-
-
 
Уважний аналіз наведених у таблиці даних свідчить, що переважна більшість шестикласників (82%) усвідомлює причини образи. Але, виходячи з уже зазначено нами ситуативного її розуміння ними, – не образи взагалі, а своєї власної образи.
Дев'ятикласники, а тим більше учні старших (10-11) класів досить ґрунтовно можуть розібратися в причиновій зумовленості аналізованого стану особистості.
На наш погляд, украй необхідно звернути увагу на таку деталь: починаючи з дошкільного віку, і впродовж всього навчання в школі, за визначенням респондентів, основною причиною образи є непродумані слова та вчинки. З інших значущих факторів слід назвати непорозуміння (відмінність поглядів), неповагу. Всі названі причини носять суб'єктивний характер, отже, при належній вихованості можна уникнути причин образи, а це означає – і її самої.
Треба взяти до відома й те, що образа може виникнути і за "підкинутою" інформацією (плітки). Ось чому до кривдника не­обхідно поставитися уважно, без емоцій: сім раз відмір, один – відріж.
Не варто забувати й індивідуальних особливостей кожної людини: одне й те ж явище в одного викличе образу, а в іншого – ні.
Як же самі учні усвідомлюють можливі шляхи запобігання образі та подолання її, якщо вона вже відвідала нас?
Говорячи про усвідомлення можливих шляхів запобігання образі, передусім слід відзначати, що, як показало наше дослідження, у своїх міркуваннях стосовно цих шляхів ми виходимо із власного розуміння сутності самого явища образи: чим глибше її розуміння, тим повнішим, чіткішим є розкриття шляхів її запобігання. Так, учні третього класу, які знаходяться на ситуа­тивному рівні розуміння образи (образа – це коли з тобою не дружать, якщо тебе б'ють, коли тебе образили і т.ін.), як