старший викладач

(Бердянський державний

педагогічний університет)

 

Особистість як міждисциплінарна наукова категорія знаходиться в центрі уваги філософії, соціології та психології. У філософії особистість визначають так: «це людський індивід в аспекті його соціальних якостей, що формуються в процесі історичних конкретних видів діяльності в суспільних відносинах, це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності» [14, c. 238].

Соціологи розглядають особистість переважно з огляду на її соціальні функції, обов'язки і права, а також соціальні норми, що санкціонують певні стереотипи поведінки, прийняті в даному суспільстві стосовно тієї або іншої ситуації, і виходять з усієї сукупності соціальних ролей, що виконує індивід [10].

У психології особистість характеризується як «обумовлена включеністю до суспільних відносин системна якість індивіда, що формується у взаємній діяльності і спілкуванні» [11, c. 522].

У сучасних наукових дослідженнях із психології особистість як наукова категорія посідає одне з центральних місць. У роботах О.Асмолова, О.Бодальова, Л.Виготського, В.Демиденка, Д.Ельконіна, Г.Костюка, О.Ковальова, О.Леонтьєва, В.М’ясищева, С.Максименка, К.Платонова, А.Петровського, С.Рубінштейна, В.Століна, М.Ярошевсь­кого й інших вітчизняних психологів сформульовано підходи до вивчення особистості як цілісного системного психічного утворення в її багатопланових соціальних і природних зв'язках та в процесі розвитку. При цьому підходи до розуміння особистості неоднозначні й представлені концепціями різних наукових шкіл і напрямків (психоаналіз, гештальтизм, біхевіоризм, неофрейдизм).

Особливий науковий інтерес для нас становлять як вітчизняні, так і зарубіжних теорії особистості. Серед зарубіжних теорій найбільш важливі теорії В.Джеймса, В.Дильтея, Е.Шпрангера, З.Фрейда, Е.Ериксо­на, К.Роджерса, Г.Олпорта, А.Маслоу, Е.Дюркгейма. У цих теоретичних підходах вчених відображається потреба пояснити, як саме особистість включена до соціуму, де діє певна граматика поведінки – система правил, і як вона засвоює із соціального оточення ці правила, як розвивається, формується, якими є її ціннісні орієнтації та поведінка.

З метою більш глибокого аналізу етимології людської поведінки, у тому числі і мовленнєвої, необхідно визначити, що саме впливає на розвиток особистості, процес її соціалізації, поведінку в цілому і на мовленнєву зокрема.

Говорячи про поведінку, насамперед комунікативну, зазначимо, що особистість сама обирає стиль спілкування і власний мовленнєвий репертуар, роблячи це цілком усвідомлено. За висловом Е.Фромма, людина вільна у виборі власних життєвих установок і провідних рис [16].

Кожна людина сама вирішує, як поводитись і що говорити. Поведінка людини, підкреслює Е.Фромм, визначається багатьма факторами. Одні з них вважаються вродженими, як наприклад, темперамент, інші – набутими: вони і виявляються надбанням особистості, як, наприклад, характер. Якщо, на думку З.Фрейда, «характер пробуджується відповідно до різних форм організації лібідо», то Е.Фромм вбачає витоки характеру в тому, «як людина вступає в контакт із навколишнім світом речей і людей» [16, с. 13].

Розвиток особистості визначається її взаємодією з обставинами життя. Під «обставинами життя» ми розуміємо сукупність усіх зовнішніх умов життя людини [5]. Сюди належать матеріальні і культурні умови, морально-психологічна атмосфера, характер впливу навколишнього середовища, виховання.

Ми вважаємо, що на формування особистості, на її індивідуально стильові характеристики, у тому числі і на стиль її комунікативної поведінки, впливають життєві обставини, тому що особистість належить до суспільства, соціальної групи, має певний статус у суспільстві, соціальний стан, і, не маючи можливості піти з цих обставин, формується ними. Матеріальні і культурні умови, ціннісні орієнтації, соціальний статус, що складають основу життя, позначаються на потребах і інтересах індивіда, на рівні його культури, а також на комунікативній поведінки і виборі нормативних або ненормативних мовленнєвих конструктів.

Особливої уваги заслуговує питання про протистояння двох теоретичних підходів, про фактори формування особистості: спадковості і середовища. Одні вчені наполягають на тому, що головною детермінантою є спадковість і що зовнішнє середовище, соціальні впливи обумовлюють лише можливість і форми проявів тієї програми, з якою народилася людина; інші виводять найважливіші особливості соціального середовища з «соціокультурних матриць».

Будь-яка особливість людини, згідно з цими підходами, пояснюється, з одного боку, дією спадковості (закладеними в генетику інстинктами, потягами, здібностями або навіть апріорними категоріями), а з іншого боку – впливом зовнішнього середовища (природного і соціального – мови, культури спілкування) [8]. Так, О.Лазурський зазначає важливість принципу активного пристосування особистості до навколишнього середовища, де йдеться не тільки про речі, природу, людей, а також про ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.

Е.Ериксон [12] наполягає на тому, що розвиток особистості визначається соціальним оточенням, і між особистістю і суспільством немає антогонізму.

Л.Рубінштейн розглядає особистість у контексті розроблених ним принципів детермінізму та єдності свідомості і діяльності, тобто особистість визначається ставленням до навколишнього світу, соціального оточення, до інших. Ці ставлення реалізуються в діяльності людини.

Аналіз різних наукових підходів до розуміння категорії особистості дозволяє припустити, що усі згадані вище точки зору схожі в одному: не тільки зовнішні умови формують і розвивають особистість – вирішальний вплив мають взаємини людей, у сфері діяльності яких знаходиться особистість.

 Як уже було зазначено, особистість визначається і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, саме тому величезне значення для розуміння особистості має діяльність. У роботі О.Леонтьєва «Діяльність. Свідомість. Особистість» [8] особистість розглядається як якісно нове утворення. Вона формується завдяки перебуванню в суспільстві, тому особистістю може бути тільки людина, і тільки лише з часу формування Я-концепції.

Однією з найважливіших складових структури особистості є ціннісні орієнтації – «ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші фактори оцінки суб'єктом навколишньої дійсності й орієнтації в ній» [11, c. 441]. Одним із завдань нашого дослідження було визначення ціннісних орієнтацій випробуваних з різним соціальним статусом, а також встановити ступінь їх впливу на вживання ненормативної лексики.

Ціннісні орієнтації є предметом наукового інтересу психологів, як вітчизняних так і закордонних. Наприклад, на думку В.Дильтея й Е.Шпрангера, психіку людини неможливо вивчати експериментальними методами, її можна тільки зрозуміти. Тому завдання психології полягає в розкритті смислового духовного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Головне в особистості за Е.Шпрангером, – це ціннісна орієнтація, що є залученням суб'єкта до пізнання. Ціннісна орієнтація – це духовне начало, що визначає бачення світу і є похідною частиною загального людського духу.

Е.Шпрангер показав, що люди відрізняються один від одного не тільки темпераментом, конституцією, поведінкою, а насамперед духовними цінностями, духовною орієнтацією. Це створює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність [12].

Узагальнюючи сказане вище, відзначимо, що рівень розвитку цивілізації, макросередовища, культура суспільства та також культурні норми, традиції, звичаї, ментальність, соціальна ситуація, статус у суспільстві, ціннісні орієнтації – усі ці фактори впливають на розвиток і формування особистості, а також на вибір мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці, на мовленнєвий репертуар.

Відповідно до мети роботи розглянемо докладно ще одне поняття, без якого здійснення теоретичного аналізу нашого дослідження було неможливо, – спілкування.

Спілкування виступає як форма життєдіяльності, соціальний зміст якого полягає в тому, що воно є засобом передачі форм культури і суспільного досвіду. У процесі спілкування людина розкриває свій суб'єктивний світ перед іншою, самовизначається, самототожнюється, виявляючи індивідуальні особливості [11]. Аналіз саме цієї сфери людської діяльності дозволяє виділити і проаналізувати мовленнєві конструкти, що виявляються саме у спілкуванні.

У науці спілкування визначають як найбільш широку категорію для позначення усіх видів комунікативних, інформаційних і інших контактів людей, включаючи прості форми взаємодії, як, наприклад, присутність. У розробку проблеми спілкування [1, с. 9] значний внесок зробили Б.Ломов і Г.Андреєва. Так, Г.Андреєва виділяє три його найважливіші сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Б.Ломов пропонує наступну класифікацію сторін спілкування: інформаційно-комунікативна, регуляційно-коммунікативна та афективно-комунікативна.

У роботі нами було розглянуто аналітичну модель, відповідно до якої структура будь-якого акту спілкування включає перцептивну, комунікативну й інтерактивну сторони. У нашому дослідженні комунікативна сторона спілкування є тим ключовим компонентом, що дозволяє вивчити мовленнєвий конструкт, його роль і місце в комунікативній поведінці.

При вивченні комунікативної сторони спілкування необхідно виявити специфіку в самому процесі обміну інформацією, коли він має місце у випадку комунікації між двома людьми. При спілкуванні ми маємо справу з двома індивідами, кожний з яких є активним суб'єктом: взаємне інформування їх припускає налагодження спільної діяльності. Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли особа, що направляє інформацію й одержує її, мають єдину систему кодифікації і декодифікації. Необхідно більш уважно ставитися до вибору лексичних одиниць у мовленнєвій поведінці, інакше при вживанні ненормативних мовленнєвих конструктів між учасниками комунікативного акту може виникнути непорозуміння.

Варто відзначити, що в процесі спілкування можуть виникати абсолютно специфічні комунікативні бар'єри. Вони, як правило, носять соціальний і психологічний характер. Так, наприклад, належність партнерів до різних соціальних груп (злочинці, студенти). Бар'єри можуть виникнути внаслідок індивідуально психологічних особливостей співрозмовників. Наприклад, надмірна сором'язливість одного з учасників комунікативного акту, скритність іншого або наявність такої риси як «некомунікабельність».

Спираючись на основні положення робіт з психології особистості й узагальнюючи результати досліджень К.Абульханової-Славської, А.Андреєва, Б.Ананьєва, О.Бодальова, А.Ковальова, О.Леонтьєва, С.Мак­си­менка, А.Орбан-Лембрик, Л.Рубінштейна, Т.Титаренко, В.Татен­­ко, ми дійшли висновку, що за допомогою спілкування встановлюються і розвиваються контакти між людьми, відбувається обмін інформацією, спілкування спрямоване на зміни в стані, поведінки, особистісно-смислових утвореннях індивіда, розвиток особистості відбувається в спілкуванні, завдяки йому реалізується соціальний вплив на розвиток психіки.

Як було відзначено раніше, спілкування – це галузь, у якій виявляється комунікативна поведінка, що є ширшим поняттям відносно мовленнєвої поведінки. Комунікативна поведінка – передача інформації мовленнєвим і немовленнєвим шляхом, тобто за допомогою знаків і символів, за якого інформація передається цілеспрямовано, сприймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до певних правил і норм [1].

Комунікативна поведінка особистості є ключовим поняттям нашого дослідження. Насамперед розглянемо поняття «поведінка». У науковій літературі дається таке визначення: «поведінка – це властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою і внутрішньою активністю» [11, c. 276]. Прослідковуючи зв'язок між відношенням і поведінкою особистості, варто наголосити, що в різних людей стосунки, подібні за своїм змістом, зазвичай реалізуються у діях і вчинках, маркованих індивідуальною манерою поведінки, що виробилася в процесі розвитку особистості.

У поведінці особистості відбивається взаємозв'язок між інформацією про людей і міжособистісними стосунками, комунікацією і саморегуляцією вчинків людини в процесі спілкування, перетвореннями внутрішнього світу самої особистості. Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів соціальних дій людини, за допомогою яких опредмечується навколишня її природа, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різних соціальних структурах.

На думку В.Татенко, психологія поведінки пов'язана з психологією свідомості генетично, за походженням, що водночас заперечує і доповнює її. Психологія поведінки, що виникла і розвивалася на основі наукового протистояння інтуїтивізму, інтроспекціонізму і суб'єктивізму, стала важливим фактором в утвердженні «об'єктивного» підходу до вивчення активності людини. В.Татенко наполягає на необхідності визнати історичне значення поведінкової психології, і, власне, її «ортодоксальної», «біхевіоральної» версії для розвитку суб'єктивної психології [13].

Поведінка людини в суспільстві жорстоко детермінована. Соціальні норми – найважливіші засоби соціальної регуляції поведінки. З їх допомогою суспільство в цілому і різні групи, що виробляють ці норми, висувають вимоги, які повинні задовольняти їх поведінку, спрямовують, регулюють, контролюють і оцінюють її [3].

Нормативна регуляція означає, що індивідові або групі в цілому пропонується певний вид поведінки, його форма, той або інший спосіб досягнення мети, реалізація намірів, відзначається складна форма і характер стосунків і взаємодій людей у суспільстві, а реальна поведінка людей і відношення членів суспільства і різних соціальних груп програмуються й оцінюються відповідно до цих запропонованих стандартів – норм. Соціальні норми є найбільш розповсюдженими й ефективними засобами соціальної регуляції і соціального контролю при вирішенні ряду соціальних завдань [3].

 В аналізі комунікативної поведінки особистості важливого значення набуває визначення її спрямованості, тобто «сукупності стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості і відносно незалежних від існуючих ситуацій» [11]. Спрямованість особистості характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями й ідеалами, що відбивають світогляд особистості, виражаються в гармонійності і несуперечності знань, стосунків і пануючих мотивів поведінки і дій особистості [11].

Особистість може характеризуватися як просоціально, так і асоціально спрямована: у першому випадку, як правило, особистість здійснює контроль за мовленнєвою поведінкою, перевага надається нормативним мовленнєвим конструктам, за необхідності допускається вживання евфемізмів.

Асоціально спрямована особистість демонструє велику лояльність до вживання ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці, контроль за мовленнєвою поведінкою практично не здійснюється, перевага надається вживанню інвективної лексики.

На нашу думку, вибір стилю комунікативної поведінки значною мірою залежить від того, до якої соціальної групи належить особистість і який рівень її ідентифікації з цією групою, тобто від того, чи приймає вона норми, цінності, у тому числі і норми мовленнєвої поведінки даної групи. Іноді залежність особистості від групи змушує її шукати згоди з нею, змінювати поведінку, установки, а також мовленнєвий репертуар, тобто бути лояльним до вживання ненормативних мовленнєвих конструктів [2].

У цьому сенсі для нас найбільший інтерес становлять ті соціальні групи, у яких тією або іншою мірою виявляється специфічність вживання ненормативної лексики. У різних соціальних групах таке вживання відбувається по-різному. Наприклад, у карному світі розповсюджений блатний жаргон – «блатна феня», групи людей, об'єднаних однією професією, молодіжні групи розмовляють «своєю мовою» відповідно, тобто виділяють професійний і молодіжний жаргон. Сьогодні у мові з'явилася велика кількість сленгів і жаргонних висловів у зв'язку з появою в нашому суспільстві так званих «нових росіян». «Своєю» мовою також спілкуються люди соціального «дна»: бомжі, наркомани, повії. Існує і студентський жаргон. Частина населення з більш низьким рівнем освіти часто переходить до вживання інвективної лексики – «мата». Кожна соціальна група має власні закони, правила, традиції.

Особистість, потрапляючи до конкретної групи, повинна засвоїти не тільки прийняті там категорії і символи, але і те, як ці одиниці взаємозалежні. Розуміння прийнятої в групі картини світу, вимагає від особистості оволодіння її мовою після цього конвенційні значення можуть формуватися за допомогою лінгвістичної комунікації. Наприклад, коли людина потрапляє до в'язниці або злочинного світу, стає наркоманом або повією вона повинна навчитися жаргону нової групи, тобто ідентифікувати себе з конкретною групою [17]. Ідентифікація розглядається як найважливіший механізм соціалізації, що виявляється у прийнятті індивідом соціальної ролі при входженні в групу, в усвідомленні її групової приналежності, формуванні соціальних установок [17].

Характеризуючи соціально-психологічний і соціологічний аспект особистості, І.Кон [6] відзначає, що приналежність індивіда до групи виражається у певних функціях, що фіксують обов'язки цього індивіда стосовно групи. Існує велика кількість груп, до яких може належати особистість, і, відповідно, ролей, що вона має виконувати, будучи членом тієї або іншої групи, – усе це робить особистість автономною. Структурна характеристика особистості при соціально-психологічному підході може бути подана насамперед через визначення всієї сукупності її основних ролей.

Під соціальною роллю І.Кон розуміє фіксацію певного положення, що посідає той або інший індивід у системі суспільних відносин. Це нормативно схвалений зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає дану позицію [6, c. 12-42]. Прийняття тієї або іншої соціальної ролі відбиває на вживанні особистістю ненормативних мовленнєвих конструктів, наприклад: батько – син, чоловік – дружина, начальник – підлеглий.

Л.Буєва визначає соціальну роль як суспільно необхідний вид соціальної діяльності і спосіб поведінки особистості [2]. Г.Андреєва [1] відзначає, що соціальна роль завжди несе на собі печать суспільної оцінки: суспільство може або схвалювати, або не схвалювати деякі соціальні ролі (наприклад, не схвалюється така соціальна роль, як «злочинець», «злодій», «повія», «бомж»). Показово, що саме в таких соціальних групах відбувається найбільше вживання нестандартної лексики: арго, жаргони, інвективна лексика – іноді це схвалення або несхвалення може диференціюватися в різних соціальних групах, оцінка ролі може набувати абсолютно різного значення відповідно до соціального досвіду тієї або іншої суспільної групи.

Важливо підкреслити, що при цьому схвалюється чи не схвалюється не конкретна особа, а насамперед вид соціальної діяльності. Таким чином, указуючи на роль, ми відносимо людину до певної соціальної групи, ідентифікуємо її з нею.

Варто зазначити, що сама соціальна роль не визначає діяльність і поведінку кожного конкретного її носія: усе залежить, наскільки індивід засвоїть, интерналізує роль. Акт інтерналізації визначається цілим рядом індивідуальних психологічних особливостей кожного конкретного носія даної ролі [1].

Важливою частиною нашої роботи стало застосування методу дослідження особистості Дж.Келлі – методу репертуарних ґрат, що ми модифікували й адаптували до рішення поставлених нами завдань.

Ключовим поняттям названого методу є «конструкт». Поняття конструкта має щось загальне з деякими поняттями сучасних лінгвістичних і психолінгвістичних теорій. Однак поняття «конструкта», запропоноване Дж.Келлі, набагато глибше і не зводиться тільки до мовного або похідним від мовних утворень. Це також і форма відносин, і канал руху, і спосіб поведінки. Поняття конструкта відображає уявлення про єдність і цілісність людської психіки і її проявів. Це дозволяє вивчати конструкти за допомогою їх проявів на рівні значень, але не зводить їх до значень. У теорії Дж.Келлі визначальним поняттям є поняття системи конструктів. Варто підкреслити, що конструкти не ізольовані утворення, вони взаємодіють один з одним і взаємовизначають один одного. Причому ця взаємодія носить цілісний і системний характер, тому ці конструкти набувають багатьох системних якостей [4, с. 15].

Ми дотримуємося тієї точки зору, згідно з якою конструкти складають систему, що має чітку ієрархічну організацію і багато підсистем. З огляду на соціальний досвід людства чимало конструктів у різних людей схожі, але оскільки конструкт не засвоюється ззовні, а будується самою людиною, він індивідуально позначений. Також є конструкти, що існують тільки в одному екземплярі і лише в конкретної людини.

На думку Ф.Франселла і Д.Банністера, конструкти бувають вербальні і невербальні. Наприклад, словник є наочним відображенням загальноприйнятого взаємозв'язку вербалізованих конструктів. Конструкт – це характерна ознака, а не вербальний ярлик. Говорячи про індивідуальну систему конструктів, маємо на увазі стосунки й установки людини щодо світу, її позиція у ньому, і вона розглядається як особистість. «Конструкт можна уявити собі як референтну вісь, основний параметр, найчастіше невербалізований і такий, що не знайшов відображення у символі, іноді взагалі нічим не визначений, крім як стихійними процесами, ним керованими. На поведінковому рівні його можна розглянути як відкритий людиною спосіб поведінки; система ж конструктів забезпечує кожну людину її власною сіткою поведінкових стежин, що не тільки обмежують її дії, але і відкривають перед ним свободу, яка інакше виявилася б для неї психологічно неіснуючою» [15, с. 31].

Звичайно система конструктів іншої людини досліджується в ході розмови з ним і тоді зрозуміло, як вона бачить світ, що з чим пов'язане, що для неї важливе, а що ні, як вона оцінює інших, події, ситуації. У роботі нами будуть докладно розглянуті ненормативні мовленнєві конструкти, їх функції в комунікативній поведінці особистості. Кожна людина використовує власні мовленнєві конструкти для висловлення думок, для оцінки певних подій, ситуацій. Наприклад, одна й та сама подія різними людьми може бути описана по-різному. Одні вживають у мовленні ненормативні мовні конструкти, і це звучить цілком природно, інші – роблять те ж саме, але відповідно до норм літературної мови. Виникає питання: Чому одні люди вживають у мові нестандартні вираження, а інші не дозволяють собі цього?

Показово, що кожного дня людині необхідно обирати, який конструкт і який його полюс застосувати у реальності, тобто, знаходячись у ситуації вибору індивід бере той полюс конструкта, що або розширить його розуміння світу, або уточнить його конструктивну систему – надасть кращі можливості для розуміння подій.

Опираючись на основні принципи теорії особистісних конструктів Дж.Келлі й узагальнюючі окремі положення наукових праць Ф.Франеселла, Д.Банністера, Е.Крупника, що розглядають конструкт як суб'єктивний засіб, створений самою людиною, який допомагає їй, сприймати й оцінювати дійсність, ми можемо зробити висновок, що теорія особистісних конструктів Дж.Келлі [4] в цілому – ідеографічна, оскільки акцентує нашу увагу на унікальних сторонах структури особистості окремого індивіда. Соціальна поведінка людини, обумовлена своєю неповторною системою особистісних конструктів, вона повинна варіювати від ситуації до ситуації, при цьому для різних людей спосіб варіювання буде різним.

Очевидним є те, що система конструктів кожної людини унікальна, вони відрізняються один від одного не тільки тим, як вони інтерпретують події, але й тим, як вони організовують свої конструкти.

Репертуарні ґрати є складовою частиною теорії особистісних конструктів. Келлі розробив техніку репертуарних ґрат як метод вивчення систем особистісних конструктів, як спосіб «влізти в шкіру іншого», побачити світ його очима [15].

Дж.Келлі пропонував кілька визначень поняття «конструкт». Наприклад: «конструкт – це те, чим два або декілька об'єктів подібні між собою, отже, відмінні від третього об'єкта, або кількох інших об'єктів» [15, c. 35].

Усі визначення Келлі зводяться до одного: конструкти – біполярні, і саме це дає можливість побудувати репертуарні решетки. На нашу думку, поняття «ґрати» синонімічно до поняття «діапазон придатності». Келлі вивів основне правило побудови решеток: усі елементи повинні знаходитися в межах діапазону придатності даного конструкта для людини, що заповнює решетки [15].

Таким чином, вивчивши основні положення теорії особистості вітчизняних і зарубіжних психологів, ми дійшли висновку, що на формування її розвиток особистості впливають середовище, спадковість, соціальна ситуація розвитку, а також обставини життя, тому що особистість належить до певного суспільства й соціальної групи. Фактори, як постійно діючі обставини є провідною силою психічного розвитку особистості, котра формується ними і під їх впливом. Матеріальні і культурні умови, ціннісні орієнтації, соціальний статус впливають на зміст потреб та інтересів особистості, а також на комунікативну поведінку.

1.       Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших уч.зав. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 376 с.

2.       Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности. – М.: Наука, 1985. – С. 46-55.

3.       Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.

4.       Келли Дж. Теория личности. – СПб: Речь, 2000. – 249 с.

5.       Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1969. – 391 с.

6.       Кон И.С. Социология личности. – М.: Педагогичное. 1967. – 383 с.

7.       Куницына В.Н., Казарпинова Н.В., Погальша В.М. Межличностное общение. Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2002. – 544 с.

8.       Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.

9.       Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии // Методологические проблемы социальной психологии., 1975. – С. 124-135.

10.    Парыгин Б.Д. Социальная психология. – СПб, 1999. – 592 с.

11.    Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

12.    Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофимов. – К.: Либідь, 2001. – 560 с.

13.    Татенко В.А. Психология в субъективном измерении. – К.: Просвіта, 1996. – 404 с.

14.    Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 590с.

15.    Франселла Ф., Баннистер Д. Новый метод исследования личности: Руководство по репертуарным личностным методикам: Пер. с англ. / Общ. ред. И. Преислов. – М.: Прогресс, 1987. – 236 с.

16.    Фромм Э. Психоанализ и этика.: Пер. с нем. – М.: Республика, 1993. – 415 с.

17.    Швачко О.В. Соціальна психологая. – К.: Вища школа, 2002. – 111 с.

18.    Шорохова Е.В. Социальная детерминология поведения. // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976. – С. 5-28