аспірант

(Слов’янський державний

педагогічний університет)

Сьогодні в умовах свободи і на ґрунті занепаду віри в цінності проблема мотивації поведінки людини набуває особливої гостроти. Тому головна мета виховання в Україні – забезпечити розвиток у людини внутрішньої мотивації позитивної поведінки, яка ґрунтується на морально-етичних цінностях. Це завдання необхідно вирішувати, починаючи з дошкільного дитинства.

Сучасне дошкільне виховання передбачає переорієнтацію уваги з „інформативного” впливу, коли вихованцеві словесно пояснюють стандартну модель „правильної” поведінки, на діяльнісне виховання, максимальне залучення дитини до творення добра через участь у житті своєї родини, дошкільного закладу тощо.

Сьогодні вихованець розглядається як суб’єкт виховання. Він сам формує для себе потрібну модель поведінки – на основі власного чи „підказаного” йому ставлення до світу. Цей процес – становлення моделі поведінки – відбувається повсякчасно, повсюди і може вести як до позитивного, так і до негативного результату. До вмілого „підказування”, доцільного керування цим процесом мають бути готові вихователі дошкільних закладів.

Серед джерел виховання чільне місце займає природа, а сучасні методи ознайомлення з природою характеризуються високою активністю вихованців. Головний зміст екологічної освіти дошкільників полягає у формуванні мотиваційних основ екологічної свідомості дитини. Екологічні знання мають стати засобами, які входять у практичну діяльність і відповідно мотивують її.

Наше дослідження допоможе обґрунтувати сутність, зміст та методику формування в дітей старшого дошкільного віку екологічно мотивованої поведінки.

Об’єкт дослідження – екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження - процес виховання екологічно мотивованої поведінки дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні педагогічних умов та розробці методики організації процесу формування екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників.

Завдання етапу дослідження,якому присвячена стаття, полягають у визначенні поняття „екологічно мотивована поведінка”, аналізі результатів діагностування дітей старшого дошкільного віку, обґрунтуванні педагогічних умов та методів, що забезпечують виховання екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників.

Щоб зясувати поняття "екологічно мотивована поведінка", ми звернулися до визначень низки психолого-педагогічних понять, таких як: особистість, мотив, мотивація, екологічна культура та ін.

Особистість у теорії діяльності – це сукупність дійових ставлень людини до світу, тобто ставлять, які реалізуються в діяльності і проявляються в мотивах, тому основою особистості є ієрархічна структура її мотивів [7].

За допомогою поняття „мотив” у психології визначають сукупність психологічних умов, що спрямовують дії та вчинки людини. Основою мотивів є потреби, різноманітність яких визначається насамперед соціальним буттям. Мотиви – збудники діяльності, які складаються під впливом умов життя суб’єкта і які визначають спрямованість його активності. У ролі мотиву можуть виступати потреби та інтереси, схильності та емоції, установки та ідеали.

Мотивація – система взаємопов’язаних та підпорядкованих мотивів діяльності особистості, які свідомо визначають лінію її поведінки. Вона залежить від характеру моральної свідомості, ціннісної орієнтації, рівня загальної культури, здатності до критичного осмислення ситуації, вольових якостей людини. Мотивація є рушійною силою будь-якої людської діяльності.

Щоб визначити саме „екологічно мотивовану поведінку”, ми звернулися до тлумачення поняття "екологічна культура", яка трактується як ставлення до природи, що перетворює морально-етичні норми і правила на внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки. Тоді екологічно мотивована поведінка є поведінкою людини з розвиненою екологічною культурою, це спілкування та взаємодія людини з природним оточенням, що побудовані згідно з морально - етичними цінностями особистості.

Формування мотивації, на думку науковців, це виховання ідеалів, світоглядних цінностей, у зв’язку з активною поведінкою, що означає взаємозв’язок усвідомлених та реально діючих мотивів, єдність слова та дії, активну життєву позицію. Наявність уміння ставити мету є показником зрілості мотиваційної сфери. Свідому постановку мети психологи пов’язують з розвитком довільної поведінки, з появою намірів, що зменшує імпульсивність, безпосередність, ситуативність поведінки дитини. Постановка перспективної мети і підпорядкування їй поведінки надає особистості моральної стійкості [4].

Усвідомлене підпорядкування мотивів фактично здійснюється в дошкільному віці і є важливим новоутворенням. Виховання в дитини мотиваційної спрямованості має супроводжуватися і впливом на її емоції. Емоції віддзеркалюють співвідношення між мотивами і можливістю успіху реалізації цих мотивів. Регулююча роль емоцій підвищується, коли вони не тільки супроводжують ту чи іншу діяльність, але й передують їй, що готує дитину до включення в діяльність. Велика роль емоцій співчуття, співпереживання [3].

У науковій літературі описано принципи формування мотивації: включення дитини в активні види діяльності; спонукання її до пізнавальної активності; спонукання до соціальної активності; виховання позитивного ставлення; єдність двох шляхів формування мотивації: „зверху вниз” – дорослий надає дитині знання про мотиви, „знизу вверх” – дитина через включення в діяльність набуває власного досвіду моральної поведінки; використання елементів проблемного навчання [4].

Загальновідомо, що дорослий для дошкільника є зразком для наслідування, отже, ті оцінки, вимоги, якими керується дорослий, дитина поступово засвоює і вони стають її власними. До кінця дошкільного віку дитина починає оцінювати власну поведінку з позиції тих правил та норм, які вона засвоїла. Це також стає поступово важливим мотивом її поведінки. Старший дошкільник може відмовитися від захоплюючої мети і зайнятися не цікавою для нього діяльністю, керуючись моральними мотивами. Причому робить він це з почуттям радості, задоволення. Отже, моральні мотиви є якісно новим типом мотивації, який зумовлює і якісно новий тип поведінки [1].

Для діагностування рівня сформованості екологічно-мотивованої поведінки у психології пропонується низка методів: спостереження, педагогічні ситуації, індивідуальні бесіди, анкетування. Ми досліджували рівень сформованості екологічно мотивованої поведінки дітей старшого дошкільного віку за допомогою спостереження та індивідуальних бесід.

Були визначені зовнішні прояви екологічної мотивації: рівень пізнавальної активності дітей у сфері природи, особливості діяльності, пов’язаної з доглядом за рослинами, тваринами в куточку природи, з працею у природі (прояви ініціативи, наявність позитивних емоцій, розуміння значення виконуваної роботи та ін.), уміння прогнозувати результати своєї діяльності у природі, характер за питань до вихователя з природознавчої тематики, ступінь самостійності в постановці мети та завдань діяльності в природі, емоційні реакції під час спілкування дітей з природою.

Індивідуальні бесіди з дітьми довели, що старші дошкільники знають назви тварин, птахів, комах, але розповісти про них можуть дуже мало. Відповіді дітей, як правило, були короткими та характеризували тварину тільки з одного боку. Наприклад: про окремі зовнішні ознаки - „у жирафа довга шия”, „у метелика красиві крильця”, „у слона хобот”, „горобець сіренький”, „зебра смугаста”, „у синички жовтий животик”; про особливості поводження - „дятел стукає дзьобом по дереву”, „сова літає уночі”, „павуки роблять павутину”, „слон любить пити воду хоботом”; про спосіб харчування - „коза їсть траву”, „вовк полює на зайця”, „павук ловить мух”; про те, які звуки видають – „свиня хрюкає”, „ворона каркає”; про користь тварин для людей - „бджола носить мед”, „корова дає молоко”, „кінь катає людей”, „з вовни барана роблять шубки, ковдри” та ін. Тільки 6% дітей назвали дві ознаки вибраної тварини.

Були й такі відповіді, в яких проявився страх дитини по відношенню до окремих представників тваринного світу. Так, наприклад, „собака буває злою”, „вовк має великі, страшні зуби”, „ворона чорна та страшна”, „мухи розносять інфекцію”, „комар кусає і висмоктує кров”.

Тільки 6% дітей назвали своє ставлення до тварин почуттям любові. Решта відповідали, що ставляться до тварин „добре”, „гарно”. Це дозволяє говорити про те, що у дітей превалює „суб’єктно-об’єктне” ставлення до тварин.

87% опитаних дітей мають удома тварину (собачку, котика, акваріумних рибок, хом’ячка), але беруть участь у догляді за ними 75% і то частково, це не є їх постійним обов’язком.

100% дітей знають, як допомогти птахам узимку. Вони із задоволенням розповідають, як можна зробити годівниці, чим саме годувати пташок.

Знання дітей про умови, які необхідні для життя рослин, виявились також дуже різні. Так, 12% дітей вважають, що рослини достатньо тільки поливати. Близько 44% дітей знають, що „для рослин потрібні сонце і вода”, 46% - „світло, тепло і вода”. І тільки 18% дітей докладно розповіли про догляд за кімнатними рослинами, зазначили необхідність підживлення, рихлення ґрунту. Більшість дітей старшого дошкільного віку правильно поливають кімнатні рослини, рихлять ґрунт, обережно, під керівництвом вихователя, зривають сухі листки. Водночас спостереження показали, що самостійно, з власної ініціативи діти не займаються доглядом за кімнатними рослинами, які є в куточку природи та груповій кімнаті.

Більшість дітей (52%) вважають, що рослини вирощують для краси, 38% опитаних – для очищення повітря, 6% – для приємного запаху та стільки ж узагалі - не змогли відповісти на це питання.

Про значення об’єктів неживої природи діти відповідали з різних позицій: з позиції діяльності самої дитини – „пісок для того, щоб гратися, бігати по ньому, робити пасочки”, „камінці можна кидати у воду”, „камінцями можна стріляти з рогатки”; з позиції використання у будівництві – „каміння використовують, коли будують асфальтовану дорогу”, „каміння необхідне для будівництва будинків”, „пісок використовують при виготовленні цегли”; підкреслювали естетичну цінність – „піском можна посипати доріжки у садку”, „камінцями можна одгородити квітник”; значення в життєдіяльності людини – „вода, щоб пити”, „вода, щоб купатися та вмиватися”.

На запитання „Кому потрібна вода?” 12% дітей відповіли: - "Всім", 75% дітей – "Людям", близько 50% вважають, що тваринам і тільки 6% - рослинам, хоча перед цим майже всі діти говорили, що рослини треба поливати. Конкретність та образність мислення дітей яскраво проявилось у відповідях типу: „Вода необхідна дітям, рибкам та жабкам”.

Запитуючи в дітей, чому необхідно берегти воду, ми одержали такі відповіді: „щоб вона не закінчилась”, „бо її мало”, „щоб було що пити”, „щоб її вистачило надовго”, „щоб вона була чистою”„якщо не буде води, то люди не зможуть жити”.

Запитання „Що ти можеш зробити для збереження води?” виявилось для дітей старшого дошкільного віку досить складним. Майже всі вони відповідали з великими паузами, довго думали. 40% дітей згадали, що необхідно закривати кран, 36% дітей вважають, що треба не бруднити воду озер, річок та інших водойм. 12% дітей висловили готовність робити зауваження своїм товаришам, якщо ті будуть поводитись з водою не бережно. А 32% дітей так і не змогли дати відповіді.

Спостереження за трудовою діяльністю дітей у природі показали, що далеко не всі вони люблять працювати. Результати спостереження підтвердились і відповідями дітей під час індивідуального опитування. Так, 18% дітей не хочуть працювати на ділянці дошкільного закладу, а 12% з них – і в куточку природи також. 24% опитаних згодні поливати кімнатні рослини у куточку природи, а 18% хотіли б узяти участь у садінні нових рослин. 36% дітей висловили бажання принести для куточка природи тваринку (пташку, яка б співала, папугу, хом’ячка, акваріумних рибок, навіть котика), але ці бажання не підкріплюються діями, тому що близько 30% цих дітей не мають таких тварин вдома. Висловили згоду посадити нові квіти на ділянці дошкільного закладу лише 12% дітей, поливати ж квіти -18% дітей. Збирати сухе листя, посадити дерево, зробити грядку, квітник, перекопати землю – ці види роботи погодились виконувати тільки окремі діти.

Отже, спостереження та опитування довели, що рівень пізнавальної активності дітей у сфері природи невисокий, діяльність пов’язана з доглядом за рослинами, тваринами в куточку природи не приносить їм особливого задоволення, ступінь самостійності в постановці мети та завдань діяльності в природі також є низьким, хоча позитивні емоційні реакції під час прогулянок у природу мають місце і діти помічають красу природи і висловлюються про неї.

Концепцію нашої системи роботи з формування екологічно мотивованої поведінки у дітей старшого дошкільного віку можна сформулювати як подання їм доступних знань про живу і неживу природу, виховання емоційно-позитивного сприйняття природного довкілля та активної позиції щодо охорони та збереження природи через організацію різних видів практичної діяльності дітей.

Найбільш важливими принципами у формуванні екологічно мотивованої поведінки ми вважаємо принцип гетерогенності екологічної діяльності, який полягає у педагогічній доцільності залучення дитини до максимально різноманітної діяльності, пов’язаної зі світом природи (З.Плохій [6]) та принцип культуродоцільності, який передбачає оволодіння основами екологічної культури, набуття особистісного утворення – екологічної вихованості, яка проявляється у свідомості, діяльності, поведінці, в емоціях та почуттях (Н.Глухова [2]).

У моральних почуттях бачимо стійке ставлення людини до навколишнього світу. Вони мотивують дії дитини у природі, сприяють усвідомленню нею сталих норм і правил поведінки. Формування моральних почуттів залежить від вольової діяльності дитини, від її уміння долати труднощі на шляху до наміченого. Вони пов’язані з практичною діяльністю дітей, спрямованою, зокрема, на створення сприятливих умов для життя рослин, хатніх тварин. Необхідно вчити дошкільнят розуміти, коли рослині погано, коли тварина сумує і коли їй добре.

Формування особистості відбувається в діяльності, отже, формування екологічно мотивованої поведінки, на наш погляд, слід починати з включення дітей в різні види діяльності в природі. Основне завдання кожного педагога – виховати в дошкільників прагнення виконувати хоча б найпростіші, але конкретні дії для збереження навколишньої природи і навчити їх цього.

Значна роль у вирішенні цих завдань має надаватися спостереженням для визначення стану рослини чи тварини за її зовнішніми ознаками. Набувши компетентності, діти свідомо долучаються до практичної діяльності щодо створення їм необхідних умов. До того ж спостереження у природі мають сильний вплив на емоційну сферу дитини та на виховання її почуттів.

У спілкуванні з природним довкіллям дошкільники вступають у взаємодію з рослинами, тваринами, явищами природи. У них збагачується емоційна сфера, відбувається становлення особистості. Спілкування з природним довкіллям спільно з дорослими допомагає дітям оволодівати емоційною регуляцією поведінки, засвоювати її еталони. Спілкування дитини з об’єктами природи надає яскравого емоційного забарвлення повсякденному життю, збагачує її досвід пізнання інших та самопізнання, формує співчуття до живої істоти, бажання турбуватися про неї, радість та захоплення від взаємодії з природою, тобто позитивну мотивацію по відношенню до природи.

Праця у природі є більш ефективним методом виховання, коли виникає за власним бажанням дітей, вона не повинна бути роботою, яку слід виконувати тому, що так звелів дорослий. Вона має стати джерелом задоволення моральних, емоційних та інтелектуальних потреб дітей.

Не можнанехтувати ігровим методом.Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити їх від небезпеки („Послухай ”серце” дерева”, „Подорож хмарами”, „Екологічні знаки”, „Компліменти природи” та ін.). Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям познайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

Чільне місце у системі роботи з формування екологічно мотивованої поведінки мають займати проблемно-пошукові методи, розвязання проблемних завдань, досліди, порівняльні спостереження, моделювання, проблемно-ігрові ситуації.

У практиці роботи дошкільних закладів досить ефективно використовується метод проекту - це метод практичної цільової дії. Старші дошкільники можуть бути активними учасниками екологічних проектів („Книга скарг і пропозицій”, „Первоцвіти”, „Бережімо воду” та ін.) [4].

Цікавою формою організації екологічної роботи є екологічні клуби. На заняттях такого клубу можуть використовуватися тренінгові вправи („вживання” в стан природи, перенесення власних переживань на живий об’єкт), ігрові вправи, читання художньої літератури, перегляд кінофільмів, відеофільмів, компакт-дисків, виконання дітьми екологічних завдань спільно з батьками та ін.

Окремо спинимось на значенні природоохоронної роботи у формуванні екологічно мотивованої поведінки дітей. Діти мають знати, що оточуюча жива та нежива природа під впливом людської діяльності страждає. Людина, втручаючись в життя природи може порушувати її зв’язки, впливати на кількість рослин і тварин. Дітей необхідно знайомити з заходами природоохоронної роботи (снігозатримання, розчищення забруднених водойм, охорона рідких ландшафтів та ін.).

Досвід свідчить, що до змісту екологічного виховання старших дошкільників можна вводити досить складні природоохоронні теми: як: „Охорона води, повітря, ґрунту”, „Охорона рідкісних видів рослин і тварин”, „Вплив діяльності людини на навколишнє середовище”, „Правила поведінки в природі”.

З метою формування в дітей культури природокористування можна рекомендувати проводити серії занять з тем „Питна вода”, „Енергія в нашому будинку” та ін., на яких вихованці могли б познайомитися з властивостями природних матеріалів та ресурсів. На таких заняттях важливо підвести дітей до усвідомлення того, що всі природні ресурси є компонентами життєвого середовища різних живих істот. Лейтмотивом усіх занять має бути питання використання ресурсів людиною, її потреба у повітрі, воді та ін.

Показниками культури взаємодії дітей старшого дошкільного віку з природою є: екологічні уявлення, уміння встановлювати причинні зв’язки в природі; інтерес до об’єктів та явищ природного світу, емоційні реакції на порушення їх використання, оціночні судження про них; бажання дотримуватися норм та правил поведінки у навкіллі, спрямованих на збереження цінності природного світу та готовність і бажання розповісти про ці правила іншим.

Важливою умовою формування екологічно мотивованої поведінки є підсилення мотиваційного компоненту. Це значить, що, використовуючи різноманітні методи, вихователь має дбати про те, щоб діти, виконуючи ту чи іншу діяльність, розуміли мету і передбачали її результати.

Якість екологічної освіти дітей залежить від рівня екологічної підготовки вихователів, їх професійної компетентності. У формуванні екологічно мотивованої поведінки велику роль відіграє приклад дорослого, тому педагог повинен бути обізнаним у сучасних екологічних проблемах, мати розвинену потребово-мотиваційну сферу спілкування з природою та відповідно будувати свою діяльність.

1.      Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Педагогика, 1968. – 412 с

2.      Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – № 10. – с 16-19.

3.      Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции // Психология эмоций: Тексты / Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. – М.: Педагогика, 1984. – С.162-171.

4.      Маркова А. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М.: Просвещение, 1983. – 96с

5.      Маршицька В. Екологічні проекти // Дошкільне виховання. – 2001. – № 5. – С.14-16

6.      Плохій З.П. Природа як пізнавальна цінність // Дошкільне виховання. – 2001. – № – С.19-216.

7.      Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Высшая школа, 2001. – 247с.