Білас Ю.Т. "Художня своєрідність новелістики Мартіна Кукучіна з празькими мотивами"

Мартін Кукучін – один з найвизначніших словацьких прозаїків, який більшу частину свого життя провів поза межами Батьківщини. Чехія, Хорватія, Південна Америка – це ті місця, куди доля закинула талановитого словацького письменника і які певною мірою відображені в його творах. Л. Надаші-Єге говорить, що “М. Кукучін жив всюди з людьми, бачив їхні радості, відчував з ними, і тому міг творити цінні твори, оскільки подавав те життя, яке вирувало навколо нього... змальовував в Словаччині словацький народ, в Далмації – далматинський, а в Америці американські умови... таким і має бути письменник. Адже він є дзеркалом, в якому ми бачимо себе і в якому нас бачать майбутні віки” [5, 70].

Цікаво, що інтерес до життя та літературної спадщини М. Кукучіна є однаково інтенсивним як сорок років тому, так і сьогодні. Це спричинено, мабуть, тим, що його творчість довго вважалася простішою, ніж вона є насправді, а тому і наступні літературознавці мали достатню кількість матеріалу для дослідження. Також в останні десятиріччя змінилися погляди на багато літературних явищ і на реалізм зокрема, тому нового переосмислення потребує більша частина творчого доробку М. Кукучіна, особливо ті твори, де поряд з домінуванням реалізму можна простежити вплив символізму, натуралізму та неоромантизму. А саме ці риси його творчості залишилися поза увагою словацьких дослідників.

У даній статті зроблено спробу визначити деякі риси розвитку новелістики М. Кукучіна з празькими мотивами, виділити та проаналізувати окремі аспекти, характерні для творчості словацького письменника в цей період, перш за все тих прийомів, які були використані у процесі відтворення чеського середовища в його художніх творах.

У 1885 році М. Кукучін зі Словаччини їде навчатися в Прагу. Хоча в Чехію він приїхав вже як автор кількох вдалих оповідань про словацьке село, відомий поза межами своєї Батьківщини, “чия “Руда теличка” в той час вже паслася на широких нивах сербських” [4, 129], та зі своєю світоглядною позицією, однак вже саме тут, у Празі, остаточно сформувалася його естетична концепція і саме тут з’явилися його найдовершеніші твори. У більшості з них, як і в попередній новелістиці автора, змальовано словацьке село та словацький люд, який письменник вважав запорукою відновлення словацької нації. Прагу ж відображено лише в кількох творах М. Кукучіна, які сам автор назвав “малими записками з великого міста”. Враховуючи те, що прозаїк написав близько 100 оповідань, лише в 7 з них місцем дії є місто – чи то словацьке містечко Подконіце (“На балу в Подконіцах”), чи то столиця Чехії Прага (“Від чверть на восьму до восьмої”, “Після шостої”, “Сліпа курка та зерно”, “Записки з сумного дому”, “На ковзанці”, “Зі студентських років”), місто, де М. Кукучін провів 8 років свого життя.

Причиною того, що М. Кукучін написав мало оповідань про Прагу, на нашу думку, є те, що він не намагався вжитися в міське середовище. Не можна стверджувати, що Прагу автор не любив чи не надто прихильно ставився до міщан, однак пам’ятаючи про своє походження та батьківщину, він частково дистанціювався від чехів. У його творах (“На ковзанці”) відчитуємо, що, хоч він і знав чехів, але всі його друзі були словаками, які тут також навчалися. Саме тому М. Кукучін і не зміг проникнути до внутрішнього світу мешканців Праги, так, як це йому вдалося в оравських та далматинських оповіданнях. Якщо Орава була йому близькою з дитинства, а хорватів він активно вивчав з першого ж дня свого приїзду на острів Брач і вже через кілька років почав відчувати себе частинкою, хоч і не рідною цього середовища, то Прага для нього залишилася відомою лише ззовні. Письменник зазвичай  зображав те, що йому було знайоме, а це в першу чергу Словаччина, звідки він надалі продовжував черпати сюжети для своїх оповідань (“Коли дядечко з Хохольова помре”, “Село в ночі”, “Дві дороги”, “Кінець та початок” та ін.).

Про Прагу М. Кукучін написав значно більше, але решта це публіцистичні статті, репортажі присвячені визначним подіям, які відбулися чи мали відбутися в місті і написані на замовлення словацьких та чеських часописів (“Прогулянка виставкою в Празі”, “Засідання чеського сейму“)

Життя у Празі було важливим для письменника з кількох причин. Перш за все не можна забувати, що тут з початку 80-х років ХІХ ст. почала збільшуватися кількість словацьких студентів та молодої інтелігенції, об’єднаної навколо гуртка “Детван”, які під впливом розвинутішого чеського середовища словацьку дійсність бачили критичніше і проникливіше, ніж роздрібнена інтелігенція в Словаччині. М. Кукучін став активним членом гуртка і навіть тривалий час був його головою [1].

Перебування у Празі сприяло збагаченню М. Кукучіна багатьма суспільними та суспільно-політичними думками, розширенню його горизонту, але не змінило його світогляду, який спирався на сили словацького народу. У празький період автор почав критичніше ставитися до власної творчості, щораз більше усвідомлював особливість художньої літератури та становище письменника в суспільстві. До нових моральних та естетичних проблем він прийшов поступово і то завдяки чеській та передовсім російській реалістичній літературі. Під їх впливом поглиблювалися його погляди і на проблематику села та міста. Теоретичні аспекти розвитку літератури – ще одне питання, яке активно вивчав М. Кукучін та яке також порушив у своїх творах цього періоду. Так, письменник критикує погляди одного з  героїв оповідання “Від чверть на восьму до восьмої”, який пише сентиментальні любовні історії приблизно з однаковим сюжетом; висловлює думки щодо розвитку словацької та чеської культури, але при цьому не прямо посилаючись на провідні тенденції в літературі, а пов’язуючись зі світовою культурою інтертекстуально за допомогою системи алюзій: М. Кукучін не повторює своїх попередників, однак посилається на них, зокрема на М. Гоголя, Л. Толстого, І. Вешіна, розраховуючи на літературні асоціації читача, якому автор довіряє і сподівається на його активність. У його творах немає ані цитат цих авторів, ані символів, проте тут очевидні відсилання читача за допомогою алюзій до творів найважливіших тогочасних письменників.

Літературну творчість М. Кукучіна з празькими мотивами можна поділити на декілька тематичних груп. Центральною стає тема чеської людини з міста, з усім її чуттєвим, інтелектуальним та суспільним життям. Окрім того можна виділити ще дві домінуючі сюжетні лінії: спогади про власне студентське життя та змалювання Праги. Оскільки життя у Празі тісно пов’язане з навчанням автора, тому в усіх оповіданнях головним героєм чи оповідачем є студент, риси якого незмінні: веселість, життєрадісність, поєднані з бідністю та легковажністю.

На першому плані нарисів та оповідань – поєднання двох сторін міської дійсності: офіційна, позитивна та дійсне обличчя передмістя з автобіографічними даними про складне студентське життя. Особисте зацікавлення автора життям периферії додає об’єктивному репортажу типового кукучінівського настрою – співчуття людині, її житті в місті [1].

У новелістиці з празькими мотивами створено своєрідну мозаїчну картину з життя величезного міста.  Окрім мешканців передмістя (простих робітників, студентів), читач бачить і верхівку міста; у нарисах подано виразні портрети представників різних соціальних верств жителів Праги, відображено їхні побутові, професійні та соціальні особливості. 

У творах письменника зустрічається складніша модифікація експозиційного портрета, в якому можна віднайти риси, що свідчать про властивості характеру і внутрішнього світу персонажа, відтак опис зовнішності трансформується у соціально-психологічну характеристику. У нарисах            М. Кукучіна річ виконує знакову функцію, як переконлива характеристика соціального стану, заможності або бідності (зокрема, мундир військового, парасолька в молодої панянки, книжки в студента тощо). У нарисах речі є ознаками того чи іншого характерного для персонажа способу життя.   

Точність і достовірність описів поєднано з психологізмом, чіткою сюжетно-композиційною організацією.

Уся новелістика М. Кукучіна з празькою тематикою несе на собі відбиток свідоцтва очевидця: до кожного документального факту, відображеного в нарисі, автор або прямо причетний, або ясно визначає своє ставлення до нього. Завдяки цьому у читача створюється враження достовірності описуваних подій.

Першою спробою словацького письменника зазирнути до внутрішнього світу пражан є нарис “Від чверть на восьму до восьмої” та його своєрідне продовження “Після шостої” – це змалювання мешканців чеської столиці в їхньому щоденному житті. Зранку вони поспішають на роботу, навчання, в крамниці а ввечері відпочивають, п’ють пиво та гуляють містом. Автор приділяє значну увагу зображенню зовнішності своїх героїв та Праги кінця ХІХ ст. Однак усі його характеристики персонажів побудовані, як він сам зазначає, на “плітках, наклепах, політиці дріб’язкових зацікавлень”, яка живе тут “як будь-де інде, як і в кожному міському гнізді” [4, 10]. Саме таким способом письменник розповідає читачам про пані Вінзеровську, яка “в когось колись купила якийсь лотерейний квиток і виграла тридцять, інші кажуть що сімдесят тисяч” [4, 25]; продавця молока, що “окрім того й забирає помиї. Що робить з тими помиями? Чи йдуть спочатку в корову і лише так в молоко чи зразу в молоко; цього не знають навіть самі доктори….” [4, 15]; Антоніна Фрюнавфа – колишнього інструктора князя, а тепер бідного кандидата професури; пана Вурфа, який “вже багато років живе в Празі, але в ньому можна впізнати і сьогодні простого селянина”. Власне про кожного зі своїх героїв автор знає все – і минуле, і теперішнє, – оскільки, як і всі в передмісті, він “живе не із заробітку, а з пліток та чуток” [4, 53]. Аналіз тексту дає змогу виділити та протиставити  два рівні, на яких (точніше, між якими) проходить життя всіх героїв цих оповідань. Це: “реальність” (теперішнє, достовірна інформація) та“минуле” (пам’ять про нього, у правдивості якого сам наратор часто сумнівається). Власне протиставляє М. Кукучін й самі ці нариси, та й вже у самому підзаголовку цього циклу творів міститься антитеза: малі записки з великого міста.

 У нарисі “Від чверть на восьму до восьмої” зображено життя передмістя, а в “Після шостої” – найбагатшої частини Праги. У першому об’єктом зацікавлення автора стала ранкова метушня, у другому– вечірня прогулянка міщан. 

Антитеза проявляється також на всіх рівнях художнього тексту – від проблематики та побудови сюжету до прийомів характеристики героїв – оповідання “Записки з сумного дому”, в якому М. Кукучін синтезував свій досвід з Праги і її життя. Це образ трагедії чеської збіднілої родини. В основу сюжету цього твору покладено правдиву історію, яка сталася з письменником на початках перебування в Празі.

Саме тому він тут постає радше хронікарем та аналітиком. Як хронікар своїх перших студентських років (на початку оповідання говорить переважно про себе) та як аналітик соціального становища родини, в якій проживав. Ця сім’я поступово котилася до прірви, перед якою не було як вберегтися.  Похмурий настрій у будинку письменник створює за допомогою великої кількості епітетів на зразок: темний, сумний, тихий, бідний, мовчазний, гнітючий. І цим, відповідно, налаштовує читача на трагічну розв’язку твору.

Художній простір оповідання “Записки з сумного дому” ніби обмежується двома полюсами. З одного боку, життя, чи то людське, чи то природи та міста а з іншого – смерть, при цьому смерть в перш за все не фізична, а духовна.

 У творі автор розповідає про трагедію, яка спіткала одну чеську сім’ю, послідовно показує як майнова криза вплинула на долю трьох жінок: вдови та її двох нерідних доньок. Стара господиня на початку твору зображена як міцна, сильна духом, вольова жінка, але не витримавши випробувань, які випали на її долю, збожеволіла, стала “за життя мертва”. Майбутню трагедію символізують картини на стіні її помешкання: на одній намальована мертва жінка, а на другій жива, але сумна. Маженка була дитиною а, перейшовши всі труднощі, подорослішала, стала сильною, самостійною. Аделька при першій зустрічі з оповідачем мала “очі веселі, усміхнені”, жила безтурботно під опокою старшої сестри та мачухи, але після зради коханого та вагітності стала повією, і при останній зустрічі він не побачив в “її (Адельки) очах нічого особливого”. Очі дівчини – дзеркало душі – були порожні, мертві.

Через весь твір проходить антитеза правда – брехня. Усі головні герої з самого початку приховують щось один від одного і цей їхній обман в подальшому приводить до негативних наслідків. Так, приховані мотиви поведінки Нешпора призводять до знищення моральності та духовності Адельки.

Людське життя протиставлене природі: початок хвороби господині, її душевної смерті збігається з початком весни, відродженням усього живого. Протиставляє автор також смерть та народження дитини й нової сім’ї. Усе життя старої для автора незрозуміле. Вона живе бідно, але збирає гроші на багатий похорон. Смерть – це вічний спочинок для одних, але другі дбають про “марність світську”.

В оповіданні  вміщено розповідь про парад військових у центрі Праги на честь Воскресіння. Багатство, блиск, розкіш, слава та юрба захоплених пражан супроводжують чеське військо. На перший погляд ця розповідь зайва, але насправді вона використана для протиставлення бідному, нужденному життю вдови та двох дівчат в передмісті Праги.

Характерною рисою всієї новелістики М. Кукучіна празького періоду є її орієнтація на словацького читача, навіть якщо темою і місцем дії була не Словаччина. Автор писав свої твори словацькою мовою і всі вони виходили друком у словацьких виданнях. Така орієнтація на словацького читача частково зумовила специфіку цих творів: М. Кукучін часто вживає задля наочності порівняння з сільського життя, протиставляє  Словаччину та Чехію, бачить велику “різницю між теплим домашнім вогнищем та холодним чужим світом. Між своєю малою, бідною хатиною та цими блискучими палацами” [4, 131].

 Цікаво, що М. Кукучін досконало знав розмовну чеську мову і вмів нею характеризувати різні суспільні верстви. Більше того, діалоги чехів автор подає чеською мовою і при цьому, вважаючи, що словакам відома ця мова, не подає перекладу.

До новелістики з празькими мотивами належать ще два оповідання – “На льоду” та “Зі студентських часів”. Обидва написані у формі спогадів. Над ними автор працював вже після переїзду в Далмацію. У них він повертається до свого навчання в Празі.

Обидва твори мають елементи документалізму та автобіографічні риси. М. Кукучін тут висловив своє ставлення до міста, своє бачення розвитку не тільки чеської культури, але й економіки.

Власне на антитезі, як і попередній твір, побудоване оповідання “На ковзанці”. Тільки тут предметом протиставлення став внутрішній світ двох головних героїв Мілоша та Богуна, студентів, які вивчають філософію та техніку. Ці науки символізують характери героїв: техніка в автора асоціюється з порядком, точністю, пунктуальністю. Тоді як філософія в розумінні               М. Кукучіна є наукою “про все і ні про що”. Протиріччя, закладене в філософії, визначає і вдачу Мілоша, і ставлення до нього оточуючих, які його одночасно і люблять, і бояться; і хочуть бути в його товаристві, і не терплять його балакучості.

Філософія – поєднання цілком протилежних за своєю суттю думок. Мілоша також зображено неоднозначно: він людина протиріч, поєднує в собі водночас марнотратство і скупість, інтровертність та екстравертність, веселість, грубіянство та непостійність, співчуття та егоїзм.

З професією пов’язує автор риси характеру також і Нешпора із “Записок з сумного дому”. Перукар для М. Кукучіна є “люб’язним, настирливим, противним, а крім того, ще й пліткарем”. Саме так повів себе цей молодик з Аделькою: спочатку ввічливо до неї залицявся, а пізніше збезчестив та залишив з дитиною.

Прийом антитези письменник використав і для характеристики двох головних героїв у творі “Зі студентських часів“: “Найбільше ділило їх те, що він був сином міщан, з вишуканими, делікатними манерами, тоді як я завжди лишався більш-менш селянином...” [4, 129].

За допомогою протиставлення письменник створює комічні ситуації в творах: “Він (Мілош) був тактовним. Коли хтось хотів щось сказати, він зразу ж вискакував: “Зачекай, Йожку, я це краще розкажу” [3, 148].

Протиставляє автор також внутрішній та зовнішній світ. На вулиці панує зима та холод, а в Мілоша в серці палкі почуття до незнайомої дівчини.  Саме на зимовому катку він знайомиться з дівчиною, “як червона троянда”.  Різні почуття мають один до одного незнайомка та Мілош. Він в неї закоханий, вона до нього зовсім байдужа.

Герої оповідання “Зі студентських років” одночасно живуть у двох світах: дійсному, реальному та світі мрій, ілюзій. Ці два світи не протирічать один одному, а взаємодоповнюють. Саме їх гармонійне поєднання і забезпечує екзистенцію персонажів твору.

Протиставляє письменник також і значення слів: “Мілош кружляє навколо неї… Він закрутив їй голову” [3, 152].

Оповідання “Зі студентських років” написане 1900 року, коли в творчості М. Кукучіна поряд з реалізмом помітні риси та тенденції, притаманні багатьом літературним школам та напрямкам кінця ХІХ–початку ХХ ст., зокрема символізму. Наскрізним символом твору є образ матері. Мати-Батьківщина з’являється в частих спогадах про Словаччину “загублених дітей” та протиставлення її теплоти, доброти холодній та чужій Празі. Образ матері Марії наявний у Пресвятій Родині під час святкування Різдва автора в колі своїх друзів – “другої, ширшої сім’ї”. Щиру любов своєї рідної матері оповідач прочитав в очах старої бабці, що просить милостиню. А її слова “Господь Бог заплатить сторицею” виявилися віщими: бідний студент несподівано для себе отримав замість п’ятака, який віддав бабусі, п’ять золотих.

Попри вказані вище особливості  новелістики М. Кукучіна з празькою тематикою письменник і далі дотримується основних доктрин своєї творчості. Такими загальними та незмінними рисами його творів є багата галерея героїв, перевага соціальної проблематики над національною, гумор, віра в добре начало кожної людини. Свої твори він будував на основі ідейно-мистецької концепції про гармонію життя.

У словацькій літературі М. Кукучін відомий перш за все як автор найкращого реалістичного роману “Будинок на обриві” та оповідань з сільською тематикою і лише іноді в критичній літературі згадано його новелістику, де головною темою є місто. І хоча період перебування в Празі є найпліднішим для словацького письменника (тут було написано понад 50 творів), сама ж Прага стала об’єктом авторової уваги лише в ­­­семи оповіданнях.

Перебування у Празі суттєво вплинуло на життя і літературну творчість М. Кукучіна. Хоча він не відступав від своєї життєвої філософії і світогляду, основи яких сформував ще під час свого навчання в гімназії та вчителювання в селі Ясенова, однак в Празі розширився його кругозір завдяки зв’язкам з європейською та чеською культурою, що знайшло своє відображення в його новелістиці. Зокрема новими рисами творчості письменника стало використання прийому антитези, символів та роздумів про смисл життя.

1. Čepan O. Kukučínové epické istoty. – Bratislava: Tatran, 1972. – 292 s.
2. Kukučín M. Sobrané spisy. D. 6. – Martin: Matica slovenská, 1936. –  253 s.
3. Kukučín M. Sobrané spisy. D. 8. – Martin: Matica slovenská, 1936. –  180 s.
4. Kukučín M. Pražské črty a zapisky. –  Bratislava: SVLK, 1960.  – 247 s.
5. Mаrtin Kukučín v kritike a spomienkach. – Bratislava: SVLK, 1957. – 944 s.